Зекономлені «дорожні» кошти підуть на інші потреби громади

Що стоїть за такою щедрістю? Відповідь сформувалася при спілкуванні з керівником приватного підприємства. Батьки його приїхали в 1983 році й оселилися в селі Борзнянського району (тепер Ніжинського), працювали в колгоспі. Татулу тоді було два роки. Там він закінчив і чотири класи сільської школи. В 1989 році родина Оганян переїхала до Ніжина, де майбутній дорожній будівельник закінчив середню школу і вступив на навчання до Чернігівського інституту економіки й управління. Перший трудовий досвід одержав на посаді завгоспа у притулку для неповнолітніх дітей, заодно глибоко усвідомив, що чужих дітей не буває.

Проте одного усвідомлення замало, щоб реально допомагати безбатченкам, тож у 2005 році створив своє приватне підприємство з дорожнього будівництва. Бо відчув у собі пробудження та розвиток батькової жилки. І не лише в любові до серйозно обраної професії, а й у ставленні до колективу працівників і замовників на їхню роботу.

– У приватному підприємництві існують такі арифметичні поняття умовного рівня, як знання з множення і ділення, – розмірковував Татул. – У мене ж свої поняття цих арифметичних дій: таблицю множення згадую при одержанні прибутків для колективів, а таблиця ділення для мене свята, коли ділю зі своїми працівниками одержані прибутки. Стосовно знання таблиці ділення, коли давати комусь «відкат» чи «узаконений» хабар, – такої арифметики для мене не існує. Тому й тендери на будівельні проекти виграю, бо не закладаю у вартість проекту корупційні суми. Та і взагалі працювати більше люблю з приватними замовниками, де відсутні бюджетні кошти й бюрократія.

Пліч-о-пліч, рука в руку працює з Татулом Юрій Овдієнко. Фактично він бригадир, але не командує трудівниками, а й сам виконує найвідповідальнішу роботу, а ще – оператор на асфальтному заводі.

– Старенький він у нас, – розповів Юрій. – Але асфальтову суміш варить якісну, бо своїми руками лагодимо всі вузли. Стосовно ж наших стосунків у трудовому колективі – з нашим керівником і власником підприємства передусім ми просто друзі, а вже потім ота субординація, яка в нас, можна сказати, не в моді, ми її не відчуваємо. У нас є робота, і ми її виконуємо відповідально.

Підприємець Татул Оганян є прикладом для свого колективу ще в одному, чи не найголовнішому для справжнього чоловіка. На початку війни він вступив у територіальну оборону, захищав Ніжин і одержав тяжке поранення від ворожої міни, були пошкоджені обидві ноги. Але не впав у відчай, не став плакатися на «нещасну долю». Навпаки, і в такому стані продовжив розвивати підприємство, організував волонтерство для Збройних сил України і потерпілих від війни цивільних співвітчизників.

Довго стояти на покалічених ногах йому важко, але в ході підготовки й асфальтування дороги в районі Ощадбанку керівник підприємства був присутній увесь час. Ні, не в ролі якогось наглядача, а брав участь у самому процесі, навіть обід працівникам так організував, що усі пообідали, але без стандартної перерви на обід з «перекуром», бо саме привезли з Ніжина три машини гарячого асфальту. Закладання суміші асфальтоукладчиком відбувалося також за участю керівника.

Пізніше зізнався, що в Бобровиці його колектив працює вперше, тож і відгук повинні залишити належний. І це йому вдалося – машини проїжджають цю ділянку, не відчуваючи жодної «погрішності». Бобровицька ж міськрада використає зекономлені 500 тисяч гривень на інший благоустрій у місті. Передусім зроблять тротуарну доріжку біля школи в районі колишнього цукрозаводу. Неподалік покладуть ще один тротуар. Асфальтова доріжка з’явиться й на подвір’ї інваліда війни, який пересувається на спеціальній колясці.

Як видно, велика сила у людського добра, що чіпляється одне за одним.

Григорій Войток