РЕБ для тата та його побратимів

Дев’ятикласниця з Талалаївки (Чернігівська область) Софія Кирпенко понад усе на світі мріє щодня, йдучи до школи, обіймати свого тата. Вона як ніхто розуміє, що таке бажання носять у серці всі діти, чиї батьки на війні. А ще діти, як і дорослі, щомиті переживають за своїх найрідніших і мріють про той день, коли закінчиться війна… Деякі не просто мріють, а разом із дорослими наближають цей день.

До 24 лютого 2022-го жила у Харкові звичайнісінька сім’я Кирпенків, родовід якої з Талалаївки: Людмила Анатоліївна, Віталій Миколайович і їхня донька Софійка. За 22 роки, які проживали у Харкові, місто стало для них рідним. А Софійка народилася у Харкові, виростала і дуже любить це місто та мріє туди повернутися. Глава сім’ї – професійний військовий, до війни працював начальником кафедри фізичної підготовки у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, учасник АТО у 2015 році, тоді отримав поранення. Вже 24 лютого зустрічав «гостинцями» ворогів на окружній міста. Потім – він начальник університетського батальйону.
На початку березня 2022 року Людмила Анатоліївна із Софійкою приїхали в Талалаївку, бо сімейно вирішили так, що їхньому чоловіку і татові буде спокійніше робити свою справу, коли його дівчата у безпечнішому місці. Софія Кирпенко, тоді семикласниця Харківського ліцею № 99, стала ученицею Талалаївського ліцею. Зараз вона – дев’ятикласниця. Крім навчання у школі, займається у хореографічному колективі «Імпульс» Центру ДЮТ, грає у волейбол та баскетбол. А недавно Софійка стала публічною у колах дорослих і юних талалаївців і не тільки. Вона стала одним із головних організаторів збору коштів на РЕБ для батальйонної групи «Материк», в якій воює її тато на Вовчанському напрямку.
– Ми з татом постійно на зв’язку. Я розпитую його, він розповідає те, що вважає за потрібне. У серпні цього року, у тата на сторінці в одній із соцмереж, я побачила фото їх розбитого РЕБу. Тато був дуже засмучений, адже РЕБ дуже допомагав у боротьбі з ворогом. От тоді я і вирішила розпочати збір. Мене підтримали і допомагали мої рідні, друзі, учасники хореографічного гуртка «Імпульс» Центру ДЮТ. Розповсюджували інформацію у соцмережах, збирали донати, кошти з благодійних заходів, словом, кожен робив що міг.
Моя родина вдячна Михайлу Логвиненку, Миколі Мироненку, Сніжані Скрипці за збір коштів, за їх значну допомогу. Особисто я вдячна своїм подругам і вчителям, за допомогу, за те, що вони розуміють мене і підтримують. Багато хто надсилав кошти. Ми вдячні всім, хто долучився до збору. Кожна гривня – це вклад у таку необхідну, але таку потрібну річ, яка рятує життя на війні. Тато недавно мені сказав, що наш РЕБ допоміг збити вже більше 100 ворожих дронів, і щодня їх кількість зростає.
– Це був перший твій збір?
– Ні, перший був, коли збирали кошти на авто для тата. Я тоді допомагала розміщувати інформацію про збір, щоб більше людей дізналося і допомогли. Хочу сказати, що найбільше на донати використовували QR-код, а через соціальну мережу Instagram – йшла інформація про збір.
Я і раніше передавала татові та його побратимам потрібне і корисне: розпалювачі, каву, солодощі, чи просто листи і малюнки. Як казав тато, вони дуже допомагають, зігрівають душу.
У планах почати збір на такий важливий і дуже потрібний дрон Mavic для «Материка». Він набагато дорожчий, але я впевнена, що все у нас вийде.
– Чи ти вже обрала свою майбутню професію?
– Ще остаточно не вирішила, чи буду кудись вступати після 9 класів, чи продовжу навчання у ліцеї. Мені подобається професія юриста. Зараз додатково займаюся з навчальних предметів обов’язкових для НМТ. Який буде результат – це, мабуть і вирішить моє подальше навчання.
Моє найзаповітніше бажання – скоріше б наша перемога, щоб тато був з нами. Щоб діти, у яких татусі на війні, дочекалися й обійняли їх.

Інна Половко