Духовна скарбниця, в яку хочеться зазирнути знову й знову
«Як давно ви були в нашому міському музеї?» – трохи несподівано запитав наш постійний читач, городнянець Іван Пінчук. Разом із онуком Дмитром пан Іван був на святі Водохреща на річці Чибриж і, намагаючись розважити свого юного гостя, на ходу вигадував, що ж таке показати нащадку у Городні, щоб зацікавити й розважити. Зайшли в історико-краєзнавчий музей.
– Мені доводилось раніше відвідувати музей, але то були професійні візити, поспіхом й переважно у справах, а от так, щоб зупинитись й пройтись залами, жодного разу не довелось. Завдячуючи онукові сталася така нагода, і кажу вам відверто – я був приємно вражений рівнем експозицій, якістю їх оформлення, цікавістю екскурсії, яку нам залюбки провела пані Валентина Куковська. У музеї відчувається дух старовини, кожна експозиція має власний характер і дух, при цьому він дуже охайний, чистенький і теплий, – поділився враженнями пан Іван.
Обох раптових відвідувачів – дідуся й онука вразили всі зали музею. Вони захоплено слухали про долю нашого видатного земляка й борця за Незалежність України Левка Лук’яненка, схилили голови перед галереєю Героїв і експозицією російсько-української війни, посмакували особливості побуту селян і містян позаминулого століття й відверто «залипли» над колекцією музичних інструментів нашого видатного земляка Михайла Твердого.
– До повномасштабного вторгнення улюбленими залами більшості наших відвідувачів були – сільська хата, єврейські торгові лавки, побут міщан. Людям і досі подобається роздивлятися старовинні інструменти, предмети побуту, одяг і прикраси, тим більше, що практично всі експонати можна взяти до рук й доторкнутися до старовини і минувшини в буквальному сенсі, – розповіла пані Валентина, яка нині виконує обов’язки директора музею.
Якраз в ньому починала науковим співробітником ще вісім років тому. Працювати у музей потрапила випадково, а коли почала вивчати все те, що дбайливо зібрали і зберегли її попередники Василь Михалькевич і Ольга Смаль, просто закохалася в історію і харизматичність рідної Городнянщини.
Певний час від початку карантину й повномасштабного вторгнення більшості з нас було не до музею. Та минулого року ситуація раптово змінилася. На фоні успіхів наших оборонців й загального росту патріотизму в країні чимало людей почали відчувати потребу у вивченні історії, дослідженні минувшини рідного краю.
– За минулий рік маємо своєрідний рекорд відвідувань – більше тисячі. Значно збільшилась кількість гостей з інших міст України – певно, нащадки городнянців тут шукають своє коріння, намагаючись доторкнутись до минулого їхніх предків, – зазначила берегиня музею.
Сьогодні пані Валентина працює над колекцією автентичних народних вишивок. Разом із відділом культури й міською радою нині ведеться робота зі створення повноцінної експозиції російсько-української війни з об’ємними інсталяціями, бо експонатів накопичено вже чимало. Поповнення потребує й зала «Української революції 1917-1921 років», бо з тих часів до сьогодення дійшло дуже мало експонатів. При тому, що по інших розділах вже накопичено стільки зразків, що вже нині музей потребує додаткових приміщень для зберігання власних фондів.
Павло Дубровський.
Новини Городнянщини
