Чернігівський мотив: світла туга за минулим

Роздуми про поезію Василя Будніка «Давай згадаємо». Як зберегти вогонь юності в серці, цінувати кожну мить та залишити добрий слід у житті.

Вперше з творчістю Василя Будніка я познайомився у 2018 році на творчому вечорі чернігівського Клубу «Трамонтана» під керівництвом місцевої журналістки Наталії Потапчук. Звідтоді забути поетичні рядки, які поклав на спів сам автор цих віршів, забути неможливо. Адже у них і натхнення до життя, і наснага до кохання, і тонка, ледь відчутна ностальгія за тим, що вже проминуло, але назавжди залишилося жити в куточках людської душі.

Вірш «Давай згадаємо» — це не просто дружня розмова чи спогад при свічках. Це глибока, щира поетична сповідь, у якій зустрічаються дві епохи однієї людської долі: пишна, безтурботна весна юності та зріла, мудра осінь із першою сивиною на скронях.

Світла туга за минулим і філософія часу

Перші строфи поезії занурюють слухача й читача в атмосферу солодкого спогаду. Поет майстерно будує анафору на слові «коли», що звучить мов ритмічний стукіт годинника, який відраховує найщасливіші миті життя:

«Коли кохали ми, і нас коли кохали,

Коли жадали ми любові й забуття…»

У цих рядках немає розчарування чи відчаю. Натомість відчувається світлий смуток людини, яка усвідомлює незворотність часу, але вдячна долі за кожен прожитий день. Василь Буднік торкається вічної істини: юність дається для того, щоб палко жити, не замислюючись про плинність років. А зрілість — для того, щоб осягнути цінність кожного моменту.

Дружня бесіда та гімн живому почуттю

Особливого тепла поезії надає форма звернення до наймилішої людини. Це довірливий діалог двох сивочолих друзів, які разом пройшли чималий шлях. Символічний жест — «по чарці випить за здоров’я і за нас» — це не просто побутова деталь, а давній традиційний ритуал єднання, знак того, що юнацький запал у душі ще не згас, а братерство й любов до життя залишаються непорушними.

Найпотужніший емоційний перелом відбувається в останніх строфах вірша. Ліричний герой закликає подолати апатію та смуток:

«А зараз, нумо, підведи з підлоги очі

І подивися як раніше на життя.»

Це заклик не коритися віку, не дивитися вниз — під ноги чи в минуле, — а підвести погляд і побачити, що світ довкола досі сповнений краси, красивих жіночих поглядів, тепла й пристрасті. Василь Буднік стверджує: людина старіє лише тоді, коли її серце перестає відчувати трепет від обіймів і кохання. Будь-якого віку можна «обімліти», як у далекій юності, якщо дозволити серцям злитися в єдиному подиху.

Замість епілогу: Слід, що залишається після нас

Поезія «Давай згадаємо» залишає після себе дивовижно теплий і життєствердний післясмак. Василь Буднік нагадує нам про головний сенс людського існування — залишити по собі добрий слід. А зробити це можна лише тоді, коли живеш із відкритим серцем, умієш цінувати дружбу, зберігаєш у собі вогник кохання та даруєш світло іншим.

Саме завдяки такій щирості, мелодійності й глибокому гуманізму вірші чернігівського автора торкаються найпотаємніших струн душі та залишаються в пам’яті на роки.

Сергій Кордик

ДАВАЙ ЗГАДАЄМО. Василь Буднік

Давай згадаємо, як нам колись жилося,

Коли були ми зовсім-зовсім молоді,

Коли на скронях не сивіло ще волосся,

Коли, здавалось, все попереду в житті.

Коли кохали ми, і нас коли кохали.

Коли жадали ми любові й забуття.

Коли не думали ми і коли не знали,

Що все мине, і не повернеться життя.

І тільки зараз розумієм, милий друже,

Що все минає, і що швидко плине час.

Давай згадаємо, як ми любили дуже

По чарці випить за здоров’я і за нас.

Налиймо й зараз, і нехай в душі проснеться

Запал юнацький із давно минулих літ.

І поки ще для нас на світі все минеться,

Ми по собі в житті залишим добрий слід.

А зараз, нумо, підведи з підлоги очі

І подивися як раніше на життя.

Побачиш погляди замріяні жіночі,

Відчуєш їх жагу й сердець палке биття.

Відчуєш ти як з кожним рухом молодієш,

Коли обіймеш стан жіночий як колись.

І мов би в юності далекій обімлієш,

Аби серця в одному подиху злились.

Публікація Олександра Молибоги про творчість Василя Будніка тут: 

ПРИРОДА РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ДРУЖБА, ЛЮБОВ ТА КОХАННЯ В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ БУДНІКА