Гірше окупантів обдирають український народ
Європейські ціни на газ та іншу комуналку йдуть не на розвиток галузі, а на жирування «мічених» чиновників, які гірше окупантів обдирають український народ. Або он поляки як дивуються, що у співвітчизника, котрий очолив Укравтодор, зарплата вища, ніж у їхнього прем’єра…
У газеті «Дзеркало тижня» прочитав про «рядовий» випадок зажерливості можновладців: як нинішній уряд піклується про «нещасних» керівника і працівників Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Згідно з профільним законом № 1540, їм встановлені посадові оклади відповідно до розміру мінімальної заробітної плати. Посадові ж оклади державних службовців інших відомств установлюються відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Що це означає для державного бюджету? Скажімо, голові цієї регуляторної комісії встановлений оклад у розмірі 50 мінімальних зарплат – 208 тисяч 650 гривень. Це чистий оклад, до якого додають ще й різні доплати.
Якби «елітному» чиновнику встановлювали оклад, виходячи з прожиткового мінімуму, то сума була б меншою – 90 тисяч 650 гривень. З доплатами може й подвоїтись. Але й ця менша зарплата не йде ні в які порівняння із зарплатами, наприклад, лікарів, учителів, учених.
За які ж заслуги так ощасливили чиновників національної комісії? За те, що встановили для українського народу окупаційно-шкіроздирні тарифи?
Більше того, євроуряд «відвалює» НКРЕКП на оплату комунальних послуг та інші «дрібниці» стільки мільйонів, що, скажімо, за 2016-18 роки вимушені були повернути до держскарбниці майже сто мільйонів цих бюджетних асигнувань – не встигли зжерти. Не скупиться Прем`єр-міністр і на оплату оренди дорогих офісів для регуляторів.
На фоні ось такого «єврощастя» батьки діток і пацієнти медичних закладів можуть порівняти, як фінансується комуналка і взагалі утримання дошкільних, шкільних, медичних, культурних закладів, особливо сільських.
Стосовно ж зарплат і премій у державному «Нафтогазі» гуляють легенди у найбагатших країнах світу. Бо ніде такого немає: Коболєв виписав собі 12 мільйонів доларів премії, відправив її за кордон матері, а для свого прожиття в Україні зарплати одержав 48 мільйонів гривень. Тобто, європейські ціни на газ та іншу комуналку йдуть не на розвиток галузі, а на жирування «мічених» чиновників, які гірше окупантів обдирають український народ.
Або он поляки як дивуються, що у співвітчизника, котрий очолив Укравтодор, зарплата вища, ніж у їхнього прем’єра. Натомість якісних доріг як не було, так і немає. І корупція в цій системі як процвітала, так і процвітає. Якось уже писав, що вартість кілометра укравтодорівської асфальтівки вдвічі дорожча, ніж тієї, яку прокладає наше господарство. Уявляєте, які мільярди розкрадаються! І таких прикладів сила силенна.
Ця небачена у світі владна ідіотія розрослася і розгулялася за останні п’ять років правління нинішньої команди.
Причому, їхні казнокрадні схеми ніяк не хитромудрі, що видно з вищенаведених прикладів. Або взяти недавній «резонанс» стосовно розкрадань народних грошей в Укроборонпромі: державні оборонні підприємства в 2-4 рази переплачували за контрабандні російські деталі для військової техніки. У цьому замішаний син заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олега Гладковського – 22-річний Ігор з дружками. «Наші гроші» підслухали розмову фігурантів цієї справи, в якій згадувався півмільярдний заробіток. Журналісти припускають, що це не вся сума названа.
Екс-голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж оприлюднив: «При будь-яких нормативних замовленнях оборонні заводи дають 30 відсотків відкату». Генерал навів деякі витяги із зізнань директорів двох оборонних заводів, що перебувають під слідством. Мовляв, без цього відкату ніхто ніяких контрактів не підписує.
Військовий експерт, член команди Громадської позиції, полковник запасу Іван Апаршин зазначив: «Основна причина корупції в армії – політичний вплив на Міністерство оборони. Туди заводять людей по квоті, і вони одержують доступ до ресурсів. У 2017-му бюджет військових – 86 мільярдів гривень, з них розкрадено 28 мільярдів, що у доларах – один мільярд».
Саме таку суму клянчать наші державні керманичі у МВФ, погіршуючи на вимогу «партнерів» життєвий рівень співвітчизників. Роблять це нахабно, мабуть, розраховують на те, що протест і ненависть до влади вичерпалися на президентських виборах. Недаремно ж і Порошенко страхає всіх поверненням до високої влади.
На другому році після Майдану гідності один відомий блогер написав: «Вони присмокталися до бюджету, до сировини, до енергоресурсів, тому що більше нічого не вміють – тільки за схемами, які стали ще нахабніші, виводять гроші у держави, через необґрунтовані тарифи вигрібають останнє у людей, патологічна жадібність, яку не справив другий Майдан…».
Що змінилося на п’ятому році? Поки що нічого не змінюється й з приходом нового президента. Розумію, що йому доводиться працювати в кублі патологічно-жадібних, шоколадом намазаних змій. Але Володимир Зеленський знав, на що йшов. І мільйони українців йому повірили.
Від багатьох чую, мовляв, мало часу минуло після його інавгурації. Згоден, але за два тижні президент-надія допустив кілька «проколів».
Пам’ятаю пояснення голови АП Андрія Богдана причини першого «проколу»: «…депутати обманули Зеленського на нараді стосовно змін до виборчого закону». Але ті депутати продовжують й вухом не вести на ініціативи президента. Він що – зовсім безсилий? Якщо ж не може нічого вдіяти з корупційною і людьми ненависною зграйкою горлатих депутатів, то як він боротиметься з великою зграєю тіньових корупціонерів-казнокрадів?
А хто винен у останньому «проколі», коли Зеленському підсунули для виступу в Брюсселі цитату Порошенка? Скільки тепер лементу й сміху від прихильників лідера нової політичної партії «Європейська солідарність», яка до цього називалася просто «Солідарність» імені Порошенка.
На ключових посадах в СБУ, армії, інших структурах уже є його люди. Структури МВС на виборах показали, що вони не з командою Порошенка…
І в ЗМІ без змін: тиражують здебільшого політичну дурість, а не обговорюють масштабні проблеми.
Якось прочитав мудрі слова древнього китайського філософа Лао-цзи: «Хто без знань робить вигляд знаючого, той хворий».
Сказано це понад дві тисячі років тому, але як актуально в українській політиці і «незалежному» державотворенні! Послухаєш з телеекрана «найрозумніших» у світі і «радієш»: знають, що потрібно підняти вітчизняну економіку, зупинити війну, знизити енергетичні і комунальні тарифи, яку допомогу мусять надавати нам партнери, як побороти корупцію, як дбати про підняття добробуту народу, що неправильно робиться в державному управлінні провідних країн світу. На окремих телеканалах такі розумники днюють і ночують. А після обрання нового президента у штатних горлопанів яскраво виразився ще й напад злості, бо Володимир Зеленський мало робить політичних заяв.
Для мене було очікуваним останнє звернення Володимира Зеленського до народу з його іронічною подякою депутатам за провали його ініціатив при голосуванні. Що так буде, мабуть, президент передбачав, коли в інавгураційній промові ставив конкретні завдання парламентарям. Але, скажімо, для мене, пересічного виборця, замало чергового пояснення, які продажні депутати.
Думаю, у новообраного президента вже є достовірна інформація, за яку платню так веде себе більшість парламентарів. Це повинні знати і виборці…
Після візиту Зеленського в Брюссель увесь світ побачив, що лідери Євросоюзу і НАТО більше довіряють все ж Зеленському, ніж Порошенку. Знакова й така деталь:
Дональд Трамп не запрошував Петра Олексійовича відвідати США з офіційним візитом, а нового главу України вже запросив.
… До наведених вище прикладів владної ідіотії для ясності наведу й інші. Так, вітчизняні і зарубіжні експерти порахували, що на українській митниці щороку розкрадається в межах п’яти мільярдів доларів.
Хто чув на телеекранах ділову дискусію навколо оцінки фахівців і журналістських розслідувань конкретних фактів, розкручування резонансу цієї теми? А мова йде про головне для будь-якої держави – формування скарбниці, без якої не буде ні боєздатної армії, ні гідного соціального забезпечення суспільства.
Ближче для мене інша проблема: повнота наповнення бюджету за рахунок ефективного господарювання на землі і орендної плати за землю. У цивілізованих країнах це теж вважається святим обов’язком. Як господарюють на землі окремі орендарі, видно з незібраного урожаю кукурудзи на майже двохсот тисячах гектарів. Не аналізуються й низькі фінансові показники аграрників.
За розміром оплати за оренду паїв і земель державної власності Чернігівщина посідає сьоме місце позаду серед областей України. А хто проаналізував причини і збитки для бюджету? Відомі економісти порахували, що втрати від неефективного господарювання на землі не менші, ніж втрати на митниці.
До цієї проблеми причетні й самі власники земель. Розпорядники державних ділянок часто не принципові із загадкових причин до розміру орендної плати, і багато власників паїв миряться з низькою оплатою, а непоодинокі випадки, коли вони беруть від орендарів «чорну готівку», від якої не сплачується податок у державу. Люди не розуміють, що не сьогодні-завтра до них можуть прийти відповідні служби.
Знову ж, замість гострих дискусій навколо порушених проблем телеглядачів задовольняють лозунгами про ринок землі, що головним хліборобом в Україні повинен стати фермер.
Проголошувати такі гасла можна й без великого розуму. Але для їх втілення потрібні закони і фінансові ресурси.
А як розвивати в нинішніх умовах фермерство? Без доступних кредитів і відповідної сервісної служби? Чим оброблятимуть нові фермери землю, збиратимуть врожай, де його зберігатимуть і як продаватимуть? Поцікавтеся цим у Європі чи США.
Спостерігаю за цією ідіотією і задаюся риторичним запитанням до читачів: як думаєте, чи реально мріяти про вступ до Євросоюзу і НАТО з такими політиками і державниками, з такою корупцією і безвідповідальністю як керманичів, так і простих громадян? Та ми зі своїми повадками і хворим мисленням розвалимо і Європу, і світовий політико-оборонний альянс. І вони те розуміють.
Новий президент обіцяв вести Україну в Європу шляхом запровадження європейських стандартів. Поки що – поясненнями. А як сказав великий Ж. Руссо: «Година роботи навчить більше, ніж день пояснень».
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
