Ріпкинський хлібокомбінат: традиції, які тримають громаду разом

У великодні дні особливого значення набуває хліб — символ життя, єдності та духовного відродження. Саме тому Ріпкинський хлібокомбінат, що вже понад три десятиліття працює під керівництвом Тетяни Примаченко, стає справжнім осередком громади. Тут випікають, окрім інших виробів, паски до свята, використовуючи лише натуральні інгредієнти: воду, борошно, сухе молоко, яйця, родзинки, цукор, ванільний цукор, сіль та дріжджі. Ніяких домішок і жодних компромісів із якістю — лише чиста традиція, яка зберігається ось вже понад три десятки років. 

Виробництво і збут

Продукція комбінату реалізується не лише у населених пунктах Ріпкинської територіальної громади а й в інших, які до недавнього часу знаходилися в адміністративних межах одного району ‒ Ріпкинського. У самих Ріпках постійно працює торговельний павільйон, де можна придбати хліб та інші вироби. Крім того, підприємство займається виготовленням м’ясних продуктів, що розширює асортимент і робить його важливим постачальником щоденної їжі для місцевих жителів.

Не одне десятиліття працюють на комбінаті технологи Лідія Ткаченко та Любов Покрасьон, які у свій час обоє закінчили Чернігівський кооперативний технікум. Стільки ж працює майстром зміни і пекар Володимир Гарус, який, до речі, теж навчався у вищезазначеному учбовому закладі і має всього один запис у трудовій книжці. Вони майстри своєї праці, крізь чиї руки пройшли тисячі буханців хліба, «золотих» короваїв та святкової здоби.

Згадуючи недалекі часи чотирирічної давності, коли у селищі та навколо нього хазяйнували непрошені «гості», Лідія Ткаченко зазначила:

‒ Нас об’єднувала спільна мета і ми робили усі гуртом одну роботу. Попри постійні вибухи навколо, ми щодня виходили на зміну. Розуміли: без хліба людям не вижити. Ми не вважаємо це героїзмом — просто робили свою справу задля спільної мети… Також ми вдячні Тетяні Миколаївні за її стійкість. Вона не лише втримала колектив в окупації, а й ще задовго до війни змогла захистити підприємство від численних спроб його знищити.

Кафетерій — місце зустрічей і затишку

У центрі Ріпок функціонує кафетерій, який став популярним серед мешканців. Це заклад ‒ хлібокомбінату. Тут можна не лише випити кави чи перекусити за доступними цінами, а й поспілкуватися з друзями чи знайомими. Атмосфера тут  — культурна, естетична, затишна. Інтер’єр викликає відчуття тепла, комфорту та спокою. Працівники наголошують, що це заслуга Тетяни Примаченко, яка дбає про кожну деталь. І кожен, хто приходить у хлібний павільйон чи кафетерій, підтверджує: продукція комбінату має неабиякий попит. Люди цінують якість, чесність і відданість справі.

‒ Ми частенько сюди ось зі знайомою заходимо, то нас все тут влаштовує, ‒ ділиться своїми враженнями відвідувачка цього закладу Тамара. ‒ Тут смачні і пончики, і пирожні, і буженинка і ковбаски. Тут не просто купляємо, а замовляємо і сидимо за столиком, а нам приносять все те, що замовляємо.

‒ Цей кафетерій я ще з дитинства полюбила. Звідтоді ‒ постійна його відвідувачка, ‒ повідала нам ріпкинчанка Люба. ‒ І тому ця продукція, яку я тут купую, мені нагадує завжди смак дитинства…

Як вдалося досягти «столичного» антуражу у приміщенні та атмосфери, що створює певний візуальний ефект позитиву? Про це я запитав у продавчині цього закладу Світлани Казакової.

‒ Наші дівчата оцю продукцію, що ви зараз бачите, виробляють із задоволенням та натхненням, ‒ характеризує продавчиня. ‒ А асортимент наш ‒ всілякий: серед м’ясних ‒ курочка запечена, буженина, ковбаса, сальце тощо; ось творожниця-гарнюня яка, а ось ‒ пасочки… Оцей простір, і асортимент ‒ це все заслуга нашого керівника Примаченко Тетяни Миколаївни.

У приміщенні кафетерію ‒ кілька цікавих іграшок. Виявляється, це вироби пані Світлани. «Я сама творча натура, ‒ відкрила секрети авторка робіт. ‒ От і виробляю іноді такі забавки».

Виклики сьогодення та символ стійкості

Втім, діяльність хлібокомбінату має серйозну проблему — часті відключення електроенергії. Відсутність потужного генератора паралізує роботу підприємства на тривалий час. Це особливо критично, адже йдеться не про виробництво другорядних товарів, а про хліб — базовий продукт, без якого важко уявити щоденне життя.

У Чернігівській обласній державній адміністрації пояснили, що Ріпкинський хлібокомбінат не є соціальним закладом, тому забезпечити його генератором у рамках соціально-гуманітарної допомоги неможливо. Та чи справедливо це? Адже хліб — це не розкіш, а щодення необхідність. Від його виробництва залежить добробут громади, особливо у складні часи.

Ріпкинський хлібокомбінат — це не просто підприємство. Це символ стійкості, традицій та турботи про людей. Це гарантія того, що громада має щоденний доступ до найнеобхіднішого. Його робота — доказ того, що навіть у непростих умовах можна зберігати якість, чесність і відданість справі. І поки у Ріпках пахне свіжим хлібом та великодніми пасками, громада попри воєнне лихоліття має хоч яке відчуття єдності й впевненості у завтрашньому дні.

І коли влада каже, що це не соціальний об’єкт, виникає питання: а що тоді є соціальним?

Те, що цей комбінат функціонує у Ріпках у таких складних умовах — приклад того, як локальні підприємства стають опорою для людей. Тож чи не варто переглянути підхід до підтримки подібних виробництв, адже хліб — це справді соціальний продукт.

Звичайно, можна б було погодитися з тим, що у разі припинення діяльності місцевого підприємства у Ріпках, продукція возитиметься з Чернігова чи то з Києва.

Натомість життєвий досвід довів, що орієнтація лише на постачання продукції з великих міст є хибною та ризикованою.

Функціонування Ріпкинського хлібокомбінату в умовах війни підтверджує необхідність перегляду підходів до підтримки малого та середнього бізнесу в регіонах.

Тетяна Примаченко наголошує, що наявність власного хлібозаводу в територіальних громадах — це питання безпеки. У лютому 2022 року, коли логістичні шляхи були відрізані бойовими діями, саме місцевий ресурс врятував ситуацію.

‒ Коли трасу перекрили вогнем, громада вижила лише завдяки власному виробництву, ‒ переконана керівниця хлібокомбінату. ‒ Ніби відчуваючи біду, за день до війни на комбінат завезли запаси борошна та дров. Можливо, Бог  тоді допоміг і пекарня стала серцем району: хліб пекли без зупинок, а голова громади Сергій Гарус разом зі старостами миттєво налагодили систему розвезення. У результаті — жодного дня «голодного» очікування.

Те, що в Ріпках і досі пахне свіжим хлібом — справжній приклад того, як місцева справа стає рятівним колом для людей. Це змушує задуматися: можливо, ми занадто недооцінюємо ось такі невеличкі заводи?

‒ Зараз в умовах війни та конкуренції ми працюємо на виживання, ‒ акцентує Тетяна Примаченко. ‒ Окрім того, що вимикають електроенергію по об’єктивних причинах, так ще ж сама електрика дорожчає. Ось вже у лютому подорожчала аж на чотири гривні і коштує зараз один кіловат 17,05 грн. Тож треба думати щодня і про те, щоб зберегти наше виробництво. Не дарма ж кажуть: хліб треба берегти, як і життя…

Дійсно, Ріпкинський хлібокомбінат заслуговує на підтримку обласної влади ще й тому, що його робота — це не лише бізнес, а й перш за все ‒ соціальна місія. І якщо держава справді дбає про людей, то має розуміти врешті-решт: забезпечення хлібом — це питання національної безпеки й добробуту. Бо коли керівництво комбінату просить представників електромереж не вимикати електрику бодай на ніч (бо хліб печеться переважно вночі), а прохання ігнорується, як може в таких умовах функціонувати виробництво, яке виготовляє незамінний першочерговий продукт?

Сергій Кордик,

фото  Миколи  Тищенка