Коли ворог прийде до тебе в місто, що ти йому скажеш?

Денис Коськін – переможець XX обласного молодіжного літературного конкурсу «Золоте перо». Вітаємо!

Цей престижний на Придесенні конкурс постійно проводиться з 1999 року. За увесь час у ньому взяли участь більше п’яти тисяч літераторів віком від п’яти до 35-ти років. Немало з них здобули всеукраїнське та міжнародне визнання, стали професійними письменниками, видали не одну власну книгу.

Організатори літературного конкурсу «Золоте перо» – Департамент сім’ї, молоді та спорту ОДА, Міжнародна літературно-мистецька Академія України (котра об’єднує відомих письменників, науковців та перекладачів із 55-ти держав світу), громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр» і обласна організація Національної спілки письменників України.

Відбулося засідання журі, яке й назвало цьогорічного переможця. Ним став учень 11-А класу чернігівської школи № 1 із поглибленим вивченням іноземних мов Денис Коськін. Талановитого юнака відзначено за публікацію добірки віршів у журналі «Літературний Чернігів» (№ 3 за 2018 рік). Його представив на шпальтах часопису знаний письменник і науковець Олександр Забарний.

Денис пише не за роками дорослі вірші – яскраві, неординарні, чуйні, образні та патріотичні. Це – цілком сформований поет зі своїм оригінальним філософським мисленням, оригінальним авторським стилем. Тож особисто я щиро переконаний у його майбутньому.

Сергій Дзюба,

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, голова журі

* * *

Ти кажеш: «Війна… А кому є до неї діло?

Мені наплювати, бо ж в нас тут деньки погожі».

У мене був друг. Я ховав його в понеділок,

Точніше частину. Бо другу знайти не можуть.

Ти кажеш: «Донбас… А чому б нам його не здати?

Бо ж там, крім руїн, все одно нічорта немає…»

В моєї знайомої пострілом вбили матір

За те, що вона одягла вишиванку… Знаєш?

Ти можеш кричати, що все це про інших, звісно.

Дивись телевізор, допоки вмирають діти.

Та тільки ж коли ворог прийде до тебе в місто,

Що ти йому скажеш? Як вмовиш себе не вбити?!

Ти кажеш: «Війна… І яке нам до неї діло?»

Ти дома сидиш… А вони по кістках йдуть босі.

У мене був друг. Я ховав його в понеділок.

Точніше, частину.

Бо другу шукають

І досі.

* * *

Лиш тільки будь. І більшого не треба,

І більшого не треба, янгол мій,

Я завше прилинатиму до тебе

Крізь гуркіт піднебесних веремій.

Лиш тільки будь. Я не благаю більше

Нічого, бо все інше – то пусте!

Ти будеш чути, як бринять ці вірші

Й коли мій хрест травою поросте.

Й коли мене обмовлять позаочі,

Й коли ніхто не прийде до труни;

Ти будеш чути тихий шепіт ночі

І голос мій… Заплаканий, сумний.

Лиш тільки будь, лиш тільки будь на світі

Тоді, коли я рушу в довгу путь

І спільні дні замінять дні віджиті;

Лиш тільки будь. Благаю, тільки будь…

Денис Коськін