Кожна людина несе по життю свій хрест. Про медиків із Бобровиці
Хто б що не казав, але чи не найтяжча Господня ноша – у лікарів та інших служителів охорони здоров’я й життя людей. Адже вони клятвено відповідають перед людством і Небом за найцінніше, що є на землі.
Ця ноша стає значно важчою, коли на державу й суспільство навалюється страшна біда: загальна епідемія чи війна, а трапляється й разом узяте. Саме в найстрашнішій ситуації довелося Костянтину П’ятковському очолити Бобровицьку опорну лікарню, хоча мав хорошу стабільну роботу і в Ніжині, має великий авторитет серед багатьох пацієнтів. Та Бобровиці потрібен був досвідчений і високофаховий лікар-організатор. І Костянтин Олександрович погодився.
Колектив йому сподобався, от тільки не вистачало досвідчених лікарів у всіх відділеннях. Заманити таких у Бобровицю з інших медичних закладів – майже нереально, передусім через відсутність житла. Тож новопризначений генеральний директор опорної лікарні вирішив зробити ставку на молодь.
– Чув серед колег області, що вони не горять бажанням поповнювати колектив молодими лікарями без практичного досвіду, – ділився кадровими секретами Костянтин П’ятковський. – Я ж не відмовив нікому, хто виявив бажання проходити в нас інтернатуру, потім і працювати в нашій лікарні. З кожним проводив розмову – фахову й душевну. Розмовляли з колегами-початківцями й мої заступники Ірина Володимирівна Скиба та Роман Федорович Сорока. І чи так Небо нам посилало, чи й збіг обставин, що по кожному кандидату наші думки були одностайними. Я був новачком у цьому колективі, а названі заступники працюють у Бобровиці по двадцять з гаком років, «просвітили» своїм внутрішнім «рентгеном» не одного молодого колегу, пам’ятають, як і хто з них приживався в колективі, а хто і з яких причин швидко їхав далі. Ті молоді кадри, яких ми прийняли в колектив за останні три роки, працюють у нас. Втім, вони самі можуть пояснити, що їх тут тримає.
Скажімо, Наталія Носенок – чернігівка, а роботу акушера-гінеколога знайшла по інтернету в Бобровиці, де її радо зустріли. Невдовзі оволоділа фахом ультразвукової діагностики (УЗД), одержавши відповідний сертифікат, проводить вагітним жінкам УЗД.
Наталія Олександрівна розповідає, що в обласних і столичних лікарнях не так швидко допускають до самостійної відповідальної роботи. До того ж, у Бобровиці на належному рівні оснащене пологове відділення, є всі можливості для так званих партнерських пологів – у присутності чоловіка. Відділення завчасно готує майбутніх батьків до таких пологів, чоловік породіллі проходить відповідне навчання, одержує поради від лікарів, як і коли підключатися до заспокоювання дружини, що дає змогу лікарям більше своєї уваги зосереджувати на пологах, вчасно відреагувати на раптові ускладнення пологів. До цього відділення привозять породіль не лише з Бобровиці чи ближньої Новобасанської громади, а й із Носівки, Згурівки та інших населених пунктів. І молода лікарка завжди в роботі, а головне – завжди є в кого спитати, коли стикається з чимось не дуже відомим.
Подібної думки і невропатолог Катерина Миколаївна Губар, родом із Ріпок, закінчила Полтавський медичний університет, хотіла влаштуватися на роботу якнайближче до рідного дому, он і Чернігів недалеко. На її запит відмовили три лікарні. Бобровицю підказала студентська подруга – мовляв, новий генеральний директор опорної лікарні приймає на роботу молоді кадри, підказала електронну адресу. З 1 лютого 2022 року молода лікарка у штаті лікарні, швидко влилася в чужий донедавна колектив.
– Недовго терзала себе побоюванням, до кого звертатися за допомогою, коли відчувала, що одержаної в університеті теорії замало, якщо опиняєшся перед тяжкохворим пацієнтом, – згадувала Катерина Миколаївна. – Геть відігнав від мене побоювання колега-наставник Олег Володимирович Воронов, завжди заклопотаний. Але підказати, дати слушну пораду знаходив час. Невдовзі була вже глибоко переконана, що в нашій лікарні взагалі є до кого звернутися за порадою, бо тут унікальний, фаховий і доброзичливий колектив. Відчуваю, нам під силу лікувати навіть інсульт, але, згідно з регламентом та розробленим МОЗ маршрутом доставки хворих, ми повинні відправляти хворих із таким діагнозом у Ніжин чи й Чернігів, а для нас найважливіше – правильно поставити діагноз. Якщо ж стан пацієнта опиняється на межі між життям і смертю – кидаємося рятувати його, незважаючи на кимось написані регламенти й протоколи. До того ж, наша лікарня має тісні зв’язки з фахівцями з Чернігова і Києва.
Після проходження практичного навчання в інтернатурі, залишилася працювати дерматологом-венерологом Оксана Коломієць. Керівництво опорної лікарні швидко помітило в ній відданість обраному фаху, уважне ставлення до пацієнтів й, можна сказати, щоденне підвищення практичного досвіду, настирливе вивчення новинок в медицині, передусім із семінарів, що регулярно проходять онлайн.
Старанну молоду лікарку призначили заодно завідувачкою «кабінету довіри». Незважаючи на її молодість і невеликий ще практичний досвід, пацієнти з цими недугами довіряють Оксані Василівні, багато з них дякують їй за фахову допомогу, корисні й результативні поради. Тобто «кабінет довіри» виправдовує свою назву.
Тендітна Анна Терещенко з родини військових проходить інтернатуру теж у Бобровиці, готується працювати хірургом. За участі й допомоги наставника, генерального директора лікарні Костянтина Олександровича зробила вже кілька нескладних, і навіть складних хірургічних втручань. Тобто на практиці відчула, яка це відповідальна й тяжка фізично праця.
Водночас на кожній операції, навіть коли асистує хірургу-наставнику, відчуває радість від того, як на її очах і з її допомогою хворому стає легше. Сама ж наперед знає, що у хірургів до стану свого здоров’я черга доходить в останню хвилину, коли на ногах насилу тримаються й руки нестерпно болять. Але молоду лікарку це не лякає. Її вибір – осмислений і непохитний. Не менш важливим для неї є й те, що потрапила в дружний і доброзичливий колектив.
Рік було виповнилося Сашуні Каравацькій, коли помер її дідусь Дмитро Михайлович, відомий у Бобровиці хірург. А вже в п’ятому класі дівчинка зацікавилася професією дідуся, і з тих пір мріяла лише про фах хірурга. І її мрія здійснилася. Тепер проходить інтернатуру в Бобровицькій лікарні. Зараз, згідно з планом, здобуває практичний досвід у столичному медичному закладі, потім поїде в Чернігів, після – повернеться в Бобровицю. Олександра вийшла заміж, по чоловіку – Олександра Панчук. Синочку Святославу виповнилося 10 місяців, доглядає хлопчика вся рідня, поки мама доучується на хірурга. До речі, коли буває в Бобровиці, до неї звертаються по допомогу. Нікому не відмовляє, обов’язково зробить усе можливе. Чоловік її воює за незалежну Україну.
Молодий офтальмолог Оксана Мартинчук родом з Волинської області. Їй подобався і фах лора, але ще в шкільні роки доводилося їй лікувати очі мамі Любові Семенівні: турботливо закапувала їх призначеними ліками. Після закінчення навчання проходила інтернатуру в Бобровицькій лікарні, тут і на роботу влаштувалася. Першу фахову практику одержала від наставниці Ольги Володимирівни Соломатіної. Зараз під кабінетом Оксани Мартинчук – черги пацієнтів.
– Буває, трапляється й так, що окремі пацієнти, особливо прискіпливі, не хочуть іти на прийом до молодих лікарів, – розповідала заступник головного лікаря, завідувачка поліклініки Ірина Володимирівна Скиба. – Наша молодь завойовує авторитет високими теоретичними університетськими знаннями й швидким розумним засвоюванням практичної науки від наставників і взагалі старших колег. Самі ж щодня цікавляться в інтернеті всіма новинками в лікувальних процесах, зафіксованих у відповідних протоколах. Вони з великим бажанням їздять і на очні семінари – на жаль, таких зараз малувато через воєнну ситуацію в Україні й економічне становище в Європі. Але хто бажає, той знаходить можливості поглибити фахові знання, практичні навички. Наші молоді лікарі всі як один з числа таких. Тож від пацієнтів особисто чула, як вони бажають потрапити на прийом до молодого лікаря, мовляв, більш обізнаного з сучасною медициною.
Безумовно, не менш важливим є і приклад керівників лікарні стосовно безперервного поглиблення свого практичного фаху теоретичними й практичними новинками з медицини, передусім європейського й заокеанського досвіду. Ірина Володимирівна також зовсім недавно побувала в Польщі на міжнародному семінарі, що проводився англійською мовою. Не пропускають очних семінарів генеральний директор Костянтин Олександрович П’ятковський і медичний директор Роман Федорович Сорока.
Хоча чи не головним у тому, що молоді лікарі приживаються в Бобровиці, є відповідна розумна й доброзичлива ситуація в колективі лікарні, де їм ідуть назустріч старші колеги, коли виникає потреба у підказці й поглибленні знань та досвіду.
Втім, кілька інтернів таки не прижилися в Бобровиці через незабезпечення їх індивідуальним житлом. Але більшість залишилися, проживають у спеціально обладнаному для них гуртожитку. Не втекли кудись і місцеві.
Так, акушер-гінеколог Наталія Миколаївна Петренко привезла в Бобровицю й чоловіка, тут проживають її батьки Микола Михайлович і Оксана Борисівна Йовенки. Свої знання, свою майстерність поглиблює Наталія Миколаївна в Києві, Львові та інших містах, де є передові медично-наукові центри. Це можна сказати й про молодого акушера-гінеколога Марину Олегівну Гаврилей.
Певний час у Бобровицькій лікарні була гостра проблема з лікарями-педіатрами. Зараз на цій посаді ефективно працює молода лікарка-педіатр Ілона Вадимівна Березан. Після проходження відповідної спеціалізації, виконує вона й обов’язки неонатолога – оглядає новонароджених малят. Добре зарекомендувала себе у Бобровицькій лікарні молодий фахівець Анна Шульгач. Після закінчення інтернатури, з 1 серпня вона переходить на постійну роботу педіатра.
Медичний директор Роман Федорович Сорока працює й лором, виконує й інші обов’язки, – навантаження велике, «розвантажила» його молода отоларинголог Анна Володимирівна Зима.
Навіть у столичних лікарнях не вистачає анестезіологів. У Бобровицькій лікарні працює молодий фахівець Юлія Мельничук. Протягом трьох років трудиться лікарем-інфекціоністом Ольга Середа.
Так оновити за три роки проблемний лікарський колектив молодими, вмілими лікарськими кадрами під силу лише сміливому, високофаховому й далекоглядному керівнику-організатору. З приходом на нову посаду, в новий колектив, він не став «винюхувати й виживати» ймовірних «неугодників», які можуть «підсидіти» його. Костянтин Олександрович з перших днів наблизив до себе двох досвідчених помічників, які добре знали колектив і на основі власного досвіду допомагали поповнювати його молодими кадрами. Над вирішенням важкої кадрової проблеми втрьох працювали, як годинниковий механізм – у цьому їм допомагав увесь колектив. Результати – наяву. Правда, в лікарні є ще вакансії хірурга, терапевта, ендокринолога. Не замінена посада молодого спеціаліста Михайла Колотила, що приїхав у Бобровицю з Ніжина. Тепер він захищає Вітчизну на посаді начмеда батальйону. Але цей кадровий голод – далеко не той, який був три роки тому.
Григорій Войток
