Людина-оркестр зі Стольного: «Роблю все, щоб гармонь ніколи не стихла»
Він – останній із восьми музик давнього села Стольне, що на Менщині. Талановитий та самобутній самоучка, який увійшов в десятку найкращих гармоністів України. 77-річного Валентина Журавля називають людиною-оркестром, бо, окрім гармоні, чоловік одночасно грає на бубоні та свищику, а четвертим музичним інструментом, який зазвичай заступає в фіналі, є шапка з сорока трьома дзвіночками. Попри свій поважний вік Валентин Миколайович є досить активним й переживає за те, аби передати своє вміння гри, а з ним і чарівні мелодії, наступним поколінням.
Мій співрозмовник цікавий та неординарний і не лише власним вмінням гри на музичних інструментах, але й деякими самобутніми речами. Наприклад, червоними шкіряними чоботами, які не можливо не помітити.
«Чоботи з бугая, – жартує гармоніст. – Вони ще довоєнні, тоєсть дореволюціонні», – підкреслює вік взуття Валентин Миколайович.
Валентин Журавель у Стольному – знана і шанована людина. Колишній вчитель фізкультури, педагог з великої літери, талановитий музика і працьовитий господар, який ще й кошики та верейки встигає плести.
«Навчився на старості літ», – посміхається наш співрозмовник.
Втім, мова не про кошики чи то пак корзини, як іменує їх майстер лозоплетіння, хоча й про це мистецтво можна говорити довго.
Валентин Журавель – це справжній хранитель гармоні. Їх у музиканта аж 12 штук.
«Буває так, що музикант помирає, а гармонь після смерті викидають, кращий варіант – закинуть на горище. Я їх забираю безкоштовно, іноді щось плачу, – розповідає про походження інструментів Валентин Миколайович. – За професією я вчитель, музичної освіти у мене немає, але я увійшов у десятку найкращих гармоністів України, учасник десяти всеукраїнських і двох міжнародних фестивалів. Отак от!».
Маестро-самоучка грає на гармоні, це його основний інструмент. Однак з відходом музикантів вирішив, що зможе замінити ще принаймні двох або ж трьох.
«Раніше мені Олег Луцук (майстер гончарної справи, – Авт.) помагав, насвистував у свищик. Зараз йому не до музики, він воює», – каже музикант і показує на шапку. – На цій шапці – 43 «бубенчики», вони різні. Це теж музичний інструмент. Переважно вони звучать у фіналі… Знаєте, для музиканта головне – розігратись, а якщо немає варіанта розігратись, то випить у міру. А коли вип’єш і розіграєшся, то вже успіх», – сміється дядько і розтягує гармонь.
У виконанні гармоніста звучить полька. Ця мелодія є популярною на багатьох весіллях, точніше – була. За своє життя Валентин Журавель відіграв на 147 весіллях, про кожне з них робив окрему помітку у себе на футлярі.
«На весіллях не так просто й грати, – згадує важку музичну працю. – Буває така свадьба, що понаїдаються, понапиваються і наче й не свадьба. А буває, Боже ти мій! Удержу немає! Та й треба знати, кому що і як грати. Коли бачу – батько чи мати весільну танцюють, то їм треба не багато, а молоді кричать «мало!». І таке буває, що танцюрист і музикант переходять у змагання. І що ви думаєте? На одному весіллі я грав одну годину і 53 хвилини без перепочинку. Не переграв танцюриста!».
До справжнього сільського весілля, розповідає старожил, готувались тиждень, ще тиждень гуляли. Столи накривали в шалаші.
«А зараз що? Включив музику, найняв ресторан – і вся тобі свадьба», – зітхає чоловік.
Один із улюблених жанрів музиканта – це «вечірки», серед яких є і стольненські. Звучать вони бадьоро та весело, гармонь ніби закликає пуститись у танок, а бубна змушують ноги поневолі підтупувати.
«Бубон – це велике діло. Гармонь навіть слабкіше, ніж бубон веде, да і свищик дає свою силу», – характеризує роль інструментів митець.
Мимохіть мелодія «вечірок» змушує сивочолого музиканта поринути у спогади своєї молодості, згадати про те, як звучали на кожній сільській вулиці стольненські «вечірки».
«Було це до олімпіади у 80-х, а тоді вже все відійшло», – згадує він. Втім, не без нотки оптимізму в голосі додає. – Ручні роботи, жива музика ніколи не втратять своєї сили та цінності, вони завжди будуть на висоті, але треба зробити так, щоб це не померло. Я був на міжнародному фестивалі й був приємно здивований підготовленими дитячими колективами. А що у нас? Класу гармоні в музичних школах немає».
Колишній педагог за освітою, музикант та майстер лозоплетіння за покликанням зовсім не проти повернутись на педагогічну ниву. Треба ж передати здібній молоді все, чого навчився за довге і насичене життя. Благо, у Стольному є де і є з ким це організувати. Нещодавно у місцевому краєзнавчому музеї з’явилась дуже ініціативна директорка, яка надала спорожнілій хатині нового життя і прагне на базі установи організувати справжній культурно-мистецький простір, в якому знайдеться місце не лише музейним експонатам, але й традиціям, майстер-класам та урокам. Втім, про це згодом.
Віталій Назаренко, фото автора
