«На пшеницю ціни знизилися, а жито взагалі нікому не потрібне»
Відлуння війни Росії проти України вплинуло на всі галузі життя людей. Аграрна сфера – не виняток. Як виживають сьогодні фермерські господарства, від діяльності яких залежить і продовольча безпека держави? Саме про це – у нашій публікації.
Збути вирощену продукцію – проблема
Михайло Купрієнко очолював сільськогосподарський виробничий кооператив «Полісся» в селі Кувечичі Чернігівського району шістнадцять років поспіль. З 2019 року, коли сина Віктора обрали директором цього господарства, став його заступником. І це добре, що Михайло Михайлович передав набуті знання та досвід хазяйської справи своєму синові.
І хоча спочатку Віктор здобував зовсім іншу професію, та згодом тяга до землі, необхідність продовження батьківської справи позначилися на переорієнтації у виборі подальшої долі.
А на шляху діяльності кооперативу було всього: і труднощі з пальним, і з неврожаєм через негоду, і багато чого іншого. Але колективу Михайла Михайловича вдавалося переборювати труднощі і привносити в економічно-фінансову скарбничку регіону та країни в цілому, свою частку… Аж поки російський загарбник не вдерся на нашу землю, аби знищити нас як націю.
«До 24 лютого минулого року вже стало все якось налагоджуватися, особливо в аграрному секторі, стабільно можна було працювати – і раптом таке лихо принесла нам усім сусідня країна», – таку думку, і небезпідставно, висловив заступник керівника сільськогосподарського кооперативу Михайло Купрієнко.
А тому з усіх етапів роботи господарства найжахливішим Михайло Михайлович визнає минулий і цьогорічний періоди.
З веденням бойових дій реалізація продукції дуже ускладнилась. Шляхи збуту до більшості ринків, які до війни нормально функціонували, перекриті. В основному вирощена продукція (а в господарстві, окрім утримання молочно-тваринницької ферми, займаються вирощуванням пшениці, жита, вівса, кукурудзи, соняшнику, а також різнотрав’я, зокрема, суданської трави та овочевої продукції для худоби) до певного часу доставлялася до пунктів призначення через Польщу. Але й тут виникли проблеми.
Як відомо, нещодавно польські фермери запротестували і висунули вимоги своїй владі, аби вона обмежила надходження сільськогосподарської продукції до Республіки Польща з України, а то й припинила взагалі.
Позиція Михайла Купрієнка з цього питання досить виважена й адекватна нинішнім обставинам.
«Попередня домовленість із дистриб’юторами була така: українська продукція надходитиме до інших країн через Польщу і не повинна була в цій країні осідати, – розповідає заступник керівник сільськогосподарського кооперативу «Полісся». – Але трапилося так, як у більшості випадків подібне трапляється – ділки-дилери, які називають себе бізнесменами, захотіли на цьому ще більше заробити, і продукція, яка повинна була надійти до запланованого кінцевого споживача, у тому числі і в порти Прибалтики, заполонила збутові ринки саме у Республіці Польща. Як результат – ціни на сільгосппродукцію місцевих виробників у цій країні значно знизились. Тож ми добре розуміємо мету протесту і наміри польських фермерів. У них просто немає іншого виходу».
А взагалі Михайло Михайлович дуже вболіває за продовольчу безпеку нашої країни і дещо не розуміє відсутність належної позиції наших «господарників», а, може, й української влади щодо економічної політики.
«Я розумію, що йде війна в країні, але ж треба думати і про вітчизняну економіку. Якщо ціни катастрофічно впали, наприклад, на пшеницю, то складається враження, що жито взагалі нікому не потрібне, – розмірковує фермер. – Сьогодні майже ніхто не зацікавлений у його закупівлі. І я часом дивуюся, з якого борошна зернового випікають в Україні житній хліб? Де беруть наші хлібозаводи житнє борошно? Думаю, що воно надходить з-за кордону».
Дійсно, таке ставлення у зерновій сфері аж ніяк не стимулює фермерів до вирощування жита, а спонукає до культивування інших культур, нехай і «другорядних», але більш вигідних у фінансовому сенсі.
Щоправда, нинішні проблеми зачепили не тільки збут зернових культур. За словами фермера, якщо, скажімо, вирощування та збут соняшника були раніше раціонально вигідними, то зараз і його культивування стало теж недоцільним, і не лише через відсутність ринків збуту.
«Сьогодні кажуть: у вашому насінні соняха підвищена кислотність, а тому воно не придатне до споживання, і ми його не братимемо, – ділиться наболілим Михайло Михайлович. – Хоча і зараз, і раніше ми його вирощували і вирощуємо за однаковою технологією. Та й ще щось таке у насінні почали знаходити – якісь різні елементи, яких раніше не було у списку «оціночних» категорій».
Тому соняшник залишається на складах нереалізованим, а господарству треба ж якось виживати, закупляти паливно-мастильні матеріали, на які ціни – захмарні. А вже про мінеральні добрива нема чого й мову вести! Такі фантастичні ціни на них і наснитися не могли жодному фермеру.
«До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну найдорожча селітра коштувала 10 тисяч гривень за тонну, а дизельне пальне коливалося від 14 до 30 тисяч гривень. Зараз тонна селітри у кілька разів дорожча, і соляра теж досягає 38-40 гривень за літр», – зазначив заступник керівника кооперативу.
Агроном сільськогосподарського кооперативу «Полісся» Віктор Шестак вважає, що цьогоріч на весняні роботи з вирощування майбутнього врожаю значно впливає і повінь – багато гектарів площі залишаються підтопленими.
«У деяких аналогічних господарствах вже виконали такі роботи на полі, до яких ми ще не бралися, або тільки починаємо, – зауважив агроном. – Наприклад, овес можна було давно посіяти, а ми цього поки що не можемо зробити, оскільки неможливо вийти в поле і підготувати площу під посів. Це все через надмірну вологість ґрунту».
Патріотичні люди в Кувечичах
Господарник Михайло Михайлович розповів, як під час навали російської орди танкісти рухалися вулицею села, і економіст сільськогосподарського кооперативу 35-річний Юрій Котов став на заваді ворога.
Про що він думав тоді, безстрашний Юрій нікому вже не розкаже, бо російський танк і не думав спинятися, та на очах його дружини розчавив відважного чоловіка…
– Коли селом рухалася колона військової техніки, він вибіг на дорогу, і, сподіваючись на те, що росіяни зупиняться, став кричати «Стій» і розставив руки, ніби символічно зупиняв їх, – пригадує ті жахливі дні заступник голови кооперативу. – Але вони переїхали його, і потім інша техніка розтоптала…
І хоча окупанти заполонили найближчі села, в цих жахливих умовах працівники кооперативу налагодили безкоштовну роздачу молока тим, хто його потребував.
Попри труднощі, у поле виїжджають трактори…
Господарство, як вже було зазначено вище, утримує 1200 голів великої рогатої худоби. І хоча тут теж є проблеми зі збутом молока, але колектив не планує зменшувати поголів’я худоби.
Тож як би там не було, але український фермер-господарник із села Кувечичі Михайло Купрієнко та його син Віктор Михайлович дивляться у завтрашній день з надією та неабияким оптимізмом. Вони впевнені, що після нашої перемоги над російським ворогом-нелюдом все у нас налагодиться: будуть і стимули та зацікавленість для українських фермерів у вирощуванні сільськогосподарської продукції, і відкриються різні ринки збуту у різні країни світу.
А тому, як і раніше, вирушають щодня у широке поле кооперативу «Полісся» трактори, аби підготувати ґрунт для вирощування нового врожаю. Ось і цього разу, коли ми прибули на поле кооперативу за село, тракторист Олександр Дедок спокійно керував агрегатом, і величезний трактор, віддаляючись від нас, перетворювався у маленьку рухому краплинку, рухаючись у безмежну широчінь чорнозему, який, здавалося, поєднувався десь там, за горизонтом, з блакитною виссю піднебесся… А я, дивлячись йому услід, подумав: ось на цьому чистому полі народжуватиметься незабаром нове життя усіляких культур, а отже розквітне й Україна, завдяки як нашим хоробрим воїнам, що ведуть запеклу боротьбу проти російського загарбника, так і нашим фермерам, які з діда-прадіда не мислять іншого життя, як працювати на важливій і потрібній хліборобській ниві…
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка