Партій багато, а чи легше від того живеться українцям?
Позиція ж депутатів – продажно-узбічна. А скільки нових робочих місць можна було б створити, якби ліси повернули в громади тим, хто його саджав, вирощував і створив виробничу базу для розвитку громади і суспільства. Замість цього розростається в Чернігові команда, яка жирує на дурняку, що дістався їм згідно з рішеннями обласної ради…
Губернаторка на сповіді в обласних депутатів
Керівниця області не стала виголошувати клятву і хреститися перед іконою, а лише наголосила: «За реалізацію обласного бюджету несе відповідальність обласна держадміністрація». Таке «слово» нарешті задовольнило депутатів і вони проголосували за бюджет 38-ма голосами – стільки їх має більшість. Меншість продовжує ігнорувати засідання сесії.
У цій бюджетній «сесіяріаді» мене як організатора стабільного джерела податків дивують і непокоять безвідповідальні й вкрай недолугі вчинки депутатів. Передусім тих, хто саботував роботу обласної ради під час прийняття бюджету області. Поцікавтеся, з приводу чого вони проявляють свою «патріотичну» принциповість, які права виборців захищають, і взагалі – які партії вони представляють? В авангарді «борців за народ» депутати від партії Порошенка, яка побудувала українцям «життя по-новому» і так боролася за владу, що й не помітила, як «друг Путін» мирним шляхом забрав 20 відсотків території, тепер довгими язиками бореться за її повернення, приносячи в жертву не своїх, а чужих дітей і батьків. Не з неба звалилися в обласну раду депутати від партій підсудного парламентарія Бориса Приходька, партійної ветеранки Юлії Тимошенко і «співвласника» Верховної Ради Ігоря Коломойського. Про розбудову Сіверського краю, підвищення добробуту його жителів, рятування катастрофічної демографії, захист від пандемії – то нехай хтось цим займається. У призначенців політичних «ваговиків» на поряду денному – боротьба за крісла в обласній раді і доступ до ділення бюджету.
Непокоїть і позиція більшості: вони почали свою діяльність «драчкою» за розділення ще не існуючих 370 мільйонів гривень дефіциту бюджету. Ні, я однозначно підтримую боротьбу депутатів за прозоре й справедливе розподілення та освоєння бюджетних коштів. Стосовно ж питання, чи залатає голова обласної держадміністрації дірку в бюджеті, варто б поставити його «більшовикам» і «меншовикам» – від виборців. У новому складі обласної ради багато тих, хто протирав штани в минулому скликанні і не помічав причин, чому дохідна частина бюджету 2020 року виконана тільки на 94 відсотки. Ті причини треба шукати не стільки в Києві, як в області. Звісно, для цього треба відмовитися від філософії політичних призначенців, що служать не виборцям, а політичним інтересам своїх лідерів.
В області не використовуються багато внутрішніх резервів збільшення бюджетних відрахувань. Один з них давно на слуху, і я вкотре про це нагадаю. Варто лише депутатам і голові ОДА з помічниками-радниками поцікавитися, наскільки зросли відрахування до бюджету від сплати нашим господарством за оренду землі після того, як ми удвічі підняли оплату – до 18 відсотків. У пошуках відповідей на питання, скільки інші орендарі платять і чому так мало, – можна знайти подвоєну суму існуючого бюджетного дефіциту. Але ні обласна держадміністрація, ні обласна рада не ініціювали проведення в області моніторингу використання державних і розпайованих земель, хоч саме там «закопане» велике джерело бюджетних наповнень. На території Бобровицької громади такий моніторинг ініціювало наше господарство, виділивши на це власні кошти. Від нових депутатів прочитав лише лозунг, що «потрібно приймати бюджет розвитку, а не проїдання». Державні подачки можуть лише підсобити формуванню такого бюджету, і то на обмежений термін.
Обласна рада пригріла під своїм боком столичну групу мільйонних «заробітчан» на агролісі. Мої аргументовані публікації у ЗМІ, що ґрунтуються на аналізах успішної роботи колективів лісництв, викликали великий переполох у колишнього керівництва обласної ради і серед їхніх «доярів» агролісу. Позиція ж депутатів – продажно-узбічна. А скільки нових робочих місць можна було б створити, якби той ліс повернули в громади тим, хто його саджав, вирощував і створив виробничу базу для розвитку громади і суспільства. Замість цього розростається в Чернігові команда, яка жирує на дурняку, що дістався їм згідно з рішеннями обласної ради.
Прикладів такого «служіння» обласних депутатів інтересам розвитку місцевої економіки можна навести багато, як і прикладів байдужого ставлення обласної ради навіть до готових ініціатив. Скажімо, наше господарство ініціювало спільне фінансування від аграрного бізнесу і коштів обласної держадміністрації будівництва доріг в області. І проект запрацював: ми спорудили 12 кілометрів нової асфальтівки на шляху між Бобровицею і Козельцем, 7 кілометрів між селами Стара Басань і Піски, облдержадміністрація поклала 20 кілометрів нового покриття від Козельця. Торік цей проект зупинився з вини обласної держадміністрації. А обласна рада його взагалі не помітила. Як і нашу ініціативу подвоїти орендну плату за землю.
Одна з найважливіших причин гальмування і знищення розвитку – відсутні правові, інфраструктурні, побутові та інші умови для створення і становлення місцевого бізнесу, його захисту від корупціонерів, зажерливих «відкатників» і дебільних бюрократів. Ноги тієї наволочі ростуть з низових структур. Натомість навіть «успішне» завершення децентралізації влади обласні депутати пов’язують тільки з прозорими і вчасними фінансуванням з Києва. Але й держава почала новий рік з недобору податків, що формується не тільки в столиці.
В обласній раді забули й пораду уряду: починати об’єднання громад навколо спільних проектів розвитку місцевої економіки. Не дослухалися ні виконавці цієї реформи, ні контролери в особі депутатів. Об’єднані громади вже зараз активно проводять оптимізацію соціальної сфери, закривають медичні, освітні, культурні заклади й будинки для одиноких інвалідів і немічних пенсіонерів, закривають шкільні навчальні комбінати – і все одно коштів не вистачає. А що буде далі?
Директори Новобиківського і Козелецького міжшкільних навчальних комбінатів кинулися за допомогою не в обласну багатопартійну раду, а до мене, і наше господарство їм допомогло – фінансово і юридичним захистом. Адже ці міжшкільні заклади відіграють велику соціальну роль: діти з незаможних родин тільки там можуть безплатно одержати фахову підготовку водія, тракториста, зварювальника, шевця, перші навички комп’ютерного програміста. Позбавивши випускників сільських шкіл цього права, залишивши їх після школи без спеціальності, отже й без роботи, спитали б себе: чи дійде до їхньої свідомості політична патріотизація? А саме сільських вояків, передусім із незаможних родин, найбільше загинуло на Східному фронті – Бобровиччина тринадцятьох поховала. Еліта «ощасливлює» їхніх батьків, як і все суспільство, гарною брехнею про шлях до Євросоюзу.
Недавно прочитав розумну пораду посла Естонії Кууска: «Щоб вступити в ЄС, Україна повинна реформуватися не для Брюсселя і Вашингтона, а для себе». Але цього неможливо досягти, коли політика накриває українське суспільство від столиці до найвіддаленішого села, від народного депутата, до депутата від громад. Як вирватися з «багатопартійної окупації» – світовий досвід вчить.
У Сінгапурі заборонили писати про політику
От якби і в Україні запровадили тотальну цензуру на висвітлення в ЗМІ брехливої політики, заодно ввели й сувору відповідальність за невиконання політиками і державниками обіцянок. Позбулися б ідіотів і дурнів у державному й економічному управлінні, оскільки вони туди проходять за політичними квотами, розпіарені брехливою діяльністю. Другу важливу користь для України назву риторичним запитанням: чи створювали б майже чотири сотні партій, якби не можна було писати про брехливу політику? Із зекономлених мільярдів, що витрачаються на утримання величезної кількості партій і їхнього піару, дивись, значна частина цих «чорних» і «білих» грошей пішла б на розвиток економіки і соціальні потреби народу. Бо борцям за владу довелося б завойовувати симпатію виборців своїми конкретними справами на благо держави й народу, а не красними словами, від яких ще в жодного політика язик не відсох.
Усі ці доводи я не зі стелі взяв. Сінгапур з п’ятимільйонним населенням тривалий час жив під різними окупантами, був колонією Великобританії, незалежність одержав у 1959 році. Добре розвинута багатогалузева ринкова, не корупційна, економіка, викорінили й політичну проституцію. У державі стабільні ціни на товари, висока зарплата, найсприятливіші умови для ведення бізнесу, друге місце в світі з безпеки для своїх громадян і туристів. Керівництво країни (прем’єр на чолі уряду з 2004 р.) досвідчене і фахове, спирається на кваліфікованих державних службовців та освітню систему, на яку витрачають 20% бюджету. У пріоритеті – охорона здоров’я, якісна вода і каналізація. Виробництво ВВП втричі більше, ніж в Україні. Тюрми жахливі, туди водять на екскурсію дітей і дорослих. Світові «демократи» критикують успішну країну за утиски політики.
Невтішна різниця в розвитку нашої багатої на всі ресурси України і практично безресурсного Сінгапуру. Ще один світовий досвід: однопартійний Китай оголосив про завершення епохи бідності. За останні вісім років виведені з бідності останні сто мільйонів селян із найвіддаленіших провінцій. Наші чотириста партій зробили свій народ найбіднішим у Європі. Президент Зеленський пообіцяв, що покінчить в Україні з епохою бідності, що більше схоже на мрії про комунізм. Та і як того досягти, коли на далекі задвірки відсунуто економіку і реальне життя народу, з його умінням виживати, долати «шкуродерний» гніт від владних і олігархічних кровопивців. Народні досягнення і страждання затінюються патріотичною політикою, творці якої плодяться, як кролі. Їм і бюджет служить, недаремно за розпорядження ним влаштовуються цинічні бої, спрямовані на підняття рейтингу партійних організаторів і свого жирування.
Недоумкувато піаряться й на «високій» політиці. У кожному повідомленні – надія на когось, а не інформація про те, чого самі добилися для покращення життя свого народу. Політиканам важливе інше: журналісти «жуватимуть» «геніальні» повідомлення, формуючи в головах українців образ «впливових» політиків.
Для тотальної політизації українського суспільства залучають і зарубіжних «геніїв». Зокрема й Світлану Тіхановську, лідера білоруських опозиціонерів. Недавно вона сяйнула політичним безглуздям спеціально для українців: «Зеленський, як і я, є простою людиною. Він як патріот хотів зробити більше, не хотів бути успішним в неуспішній країні».
Хто вклав у її вуста цю бридню? Де таке бачено, щоб президент не виконав своє прагнення зробити Вітчизні більше добра тільки тому, що не захотів бути успішним в неуспішній країні? Коментуйте самі, у мене цензурних слів бракує.
Зупинився на змісті політичного посилання українцям із-за кордону, щоб загострити увагу співвітчизників на якості й імпортного абсурду, яким забивають наші мізки не тільки вітчизняні, а й зарубіжні «партнери». Доносять до наших вух і очей всю політичну дурню рідні журналісти. Може, й справді сінгапурський досвід примусив би політичних горлопанів почати висвітлювати реальне життя електорату, його потреби в захисті від корупціонерів, хабарників, дебілів від влади? Тоді брехлива політика буде «децентралізована» і на місцевих рівнях. А історія з ідіотичною політизацією прийняття бюджету в Чернігівській обласній раді стане музейно-повчальним уроком для наступних поколінь: поки що ця ганьба – в єдиному екземплярі.
Без корупційної й зажерливо-продажної політики іншою стане й економіка. Зараз читаємо й чуємо: «Українські ціни на електроенергію – найвищі в Європі», «Ціни на продукти різко зросли», «Новий рік почали з відновлення падіння промислового виробництва»… Завершу перелік радісними повідомленнями: «Банки України в січні одержали 4,1 мільярда прибутків», «Завод українського бізнесмена Кобзаренка розпочав будівництво ще одного цеху в Польщі, де він отримав 2,3 мільйона євро інвестицій, Польський уряд надав і 2 мільйони євро допомоги на розвиток», – для України це з розряду фантастики. Зате хваляться й таким досягненням: «В Україні найнижчий у Європі тариф на водопостачання».
Отже, чекати на підвищення? Ціною на електроенергію вже перегнали Європу, за газ наздогнали були, за харчі й медичну допомогу – теж уже європейці. Зовсім протилежна європизація щодо зарплат і пенсій. Зупинюся на пенсіях. В Україні мінімальна пенсія в перерахунку на валюту становить 53 євро, в Угорщині – 375, Греції – 695, Німеччині – 1250, Франції – 1500, Нідерландах – 2700, Люксембургу – 4000. І на заробітки сім мільйонів українців виїхали в Європу. Зате лідируємо за кількістю партій, рівнем корупції і бідності. Гра у партії стає схожою на гру мавпи в гранатометання. Як бабахне – долю СРСР можемо повторити, і Європа не врятує. Та й чи потрібен її порятунок? Україна – одна з творців східної християнської цивілізації. Чи личить такому народу забути про свій історичний шлях і топтати стежку в чужім полі, щоб злитися з кимось, інтегруватися в когось, навіки втративши все набуте в стражданнях і величезному кровопролитті?
Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
