Про самогон – і жартома, і серйозно
Баба Параска поспіхом розбирала самогонний апарат і ховала в мішки сухопарник, змієвик, трубки та інше начиння. Швиденько замінила кришку на бідоні з отвором на іншу, суцільну. Все встигла прибрати, окрім самої горілки, а комісія по боротьбі із самогоноварінням вже на ганку. Поставила відро із самогоном на лавці, поряд зі двома такими наповненими водою й побігла відчиняти, щоб, бува, ні в кого ніякої підозри не виникло.
Офіційні особи пройшлися охайною хатинкою, подивилися на численні вишивки й зібралися вже геть, як дільничному Петровичу приперло напитися водички. Міліціонер вхопив кружку і зачерпнув з того самого відра. Серце у Параски обірвалося, вона аж очі закрила… Та нічого не трапилося. Свій в дошку Петрович мужньо видудлив горілку й оком не повів. Щоправда, через кілька дворів члени комісії почали помічати, що дільничний сп’янів, от тільки від чого – здогадатися не змогли.Такі ситуації нерідко траплялися у 70-80-і роки минулого століття. А історія народного самогоноваріння бере свій початок з глибини віків. Ми вже колись розповіли про численні стаціонарні «заводки», які дали початок нелегальному гуральництву на селі, проте звідки вони взялися – так і не з’ясували.
Звертаючись до зафіксованих свідчень очевидців і сучасників тих подій, можемо встановити кілька беззаперечних фактів. Основою лісових дистиляторів були промислові конструкції з пароводяними котлами, якісними спіральними охолоджувачами й системою труб. Усе це було виготовлене із міді, яка завжди була достатньо дорогим матеріалом для звичайного селянина. І навіть якщо хтось достатньо заможній з селян і зміг би собі дозволити придбати подібне обладнання, то не придбав би його технічно, зважаючи на тотальну заборону винокуріння для простих людей. І навіть аби придбав такий безцінний інструмент – навряд чи встановлював його у лісі.
Тому варто зазирнути у часи польського панування на Городнянщині й періоду Гетьманщини.Саме в цей час бурхливо розвивається хутірська система господарювання на землі, ініційована заїжджою шляхтою. Польська знать на той час вже мала непогану механізацію сільськогосподарського виробництва, у тому числі й власне обладнання для винокуріння.
Як відомо, тридцятирічне панування Речі Посполитої на землях Чернігівського воєводства завершились повстанням козаків і вигнанням більшості зайд з нашої землі. Однак цей процес не був миттєвим й тривав кілька років, супроводжуючись грабунками й погромами не лише шляхти, а й занадто знахабнілих євреїв-шинкарів, які також мали достатньо прогресивні на той час дистилятори.
Тож розумні грабіжники відбирали не тільки горілку, а ще й обладнання, яке перевозили до так званих сезонних хуторів мисливців та рибалок, які часто ставали притулком для розбійників. Саме з тих часів й бере свій початок підпільне гуральництво. Ймовірно, що якась частка обладнання дісталась нащадкам у спадок й від заможних козаків, які часто нехтували виконанням законів та гнали горілку на власний розсуд незважаючи на заборони. Виходить, що більшість «заводків» дійшли до сьогодення з сімнадцятого століття!
Не менш цікавим є те, що до другої половини 20-го століття практично увесь самогон був зерновим, тобто нащадком «хлібного вина», «полугару» чи «старки». І лише незначна частина «народної» горілки виготовлялась із цукрового буряка, проте її зневажали за неприємний запах і післясмак, а також за важке похмілля. Зернова ж горілка навіть у народі продовжувала лишатись достатньо стандартизованим продуктом. Стандарт дуже легко перевірявся без додаткових приладів. Треба було налити повну склянку горілки й підпалити – якісна вигорала рівно наполовину ємності – чому й називалася «полугаром».
Своєрідним додатковим доказом впливу шляхти на рецептуру горілок є традиція настоювання самогону на травах, зокрема на зубрівці чи липовому цвіті. Саме завдяки настоюванню на липовому цвіті й витримці в бочках з’явилася знаменита польська «старка» – тобто, зістарена в бочці горілка. На той час це був найбільш витриманий напій, бо закладали його на витримку при народженні сина-спадкоємця, а відкупорювали і вживали на його ж весіллі. 
Таку витримку у 16-18 років шотландці для свого віскі почали практикувати лише у минулому столітті, а французи для коньяків – на початку ХІХ століття. Достеменно невідомо, чи витримували самогон у дубових бочках на Городнянщині, проте значний розвиток бондарства натякає на таку можливість.
Павло Дубровський
