Страшна біда серця рідних воїна нестерпно ятрить
Молодшому сержанту Миколі Григоровичу Ульянченку з Бобровиці (Чернігівська область) 20 лютого виповнилося сорок років, а 9 березня, цього ж 2024 року, ювілейна дата закарбувалася в його земному житті назавжди.
У бою за Україну, її свободу та незалежність відважний воїн загинув у далекій Запорізькій області. У непоправному тяжкому горі залишилися: мама Любов Михайлівна, батько Григорій Андрійович, брат Олександр Григорович.
У неділю, 17 березня, багатолюдно було в Бобровиці на центральній площі, куди прийшли рідні, побратими, друзі, земляки попрощатися назавжди з Героєм-захисником, уродженцем села Марківці Бобровицької громади Миколою Ульянченком. Він ангелом полинув у небеса, а згадка про нього на площі омивалася в сльозах, здавалася усіх присутніх. Це помітила й ведуча траурного мітингу «Вічна пам’ять Героям»: «Душа летить у вічність журавлями, а ріки вже переповнені слізьми».
Микола народився і ріс не для війни. Після закінчення місцевої школи вивчився на кухаря, працював на підприємствах та в організаціях Києва. Коли ж на Україну нагрянула страшна біда, не вагаючись, записався добровольцем і став на захист Батьківщини. З лютого 2022 року проходив службу в роті охорони Дарницького районного ТЦК та СП. Брав безпосередню участь в обороні столиці від загарбників. Пройшов спеціальну військову підготовку у Франції, отримав військову спеціальність мінометника, в Україні на передовій був призначений командиром мінометної обслуги. Під час виконання бойових завдань виявив стійкість і мужність.
На траурному мітингу виконувач обов’язків голови міської ради Геннадій Іванюк закликав присутніх схилити голови перед світлою пам’яттю відважного захисника, ім’я якого назавжди залишиться в історії громади й України. Подякував батькам за сина, який віддав життя за мир у незалежній державі.
Представник ЗСУ, офіцер I відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Олександр Шикута на початку свого траурного слова наголосив, що батьки загиблого воїна на початку широкомасштабного вторгнення окупантів в Україну благословили на захист Вітчизни обох синів – Миколу й Олександра. Одного з них вони втратили назавжди, але Микола залишив героїчний слід на рідній землі. Непоправну батьківську біду через втрату сина розділяють численні побратими Героя.
Батько, Григорій Ульянченко, теж насилу підійшов до мікрофона і зі сльозами на очах подякував усім присутнім на траурному мітингу за багатолюдне вшанування загиблого сина, за військові і християнські почесті. Ще він висловив сподівання, що за смерть сина віддячать воєнні друзі, і проженуть ворогів з української землі.
Відспівування та поховання сержанта Миколи Ульянченка відбулося на кладовищі рідного села Марківці.
Григорій Войток
