Царський генерал, в родині якого спілкувалися лише українською
1825, 2 липня – в селі Бугаївка на Харківщині народився Володимир Степанович Александров, поет, фольклорист, доктор медицини.
Син сільського священика, закінчив медичний факультет Харківського університету.
В 29 років удостоївся звання доктора медицини. Однак відсутність коштів на придбання приватної практики спрямувала його на шлях військового медика. Пізніше обіймав посаду харківського міського лікаря. Але знову повернувся в армію, дослужився до генеральського чина.
Його оселя в Харкові стала своєрідним українським культурним центром. Стіни кабінету прикрашали картини українських письменників, в родині спілкувалися лише українською. Чудово декламував вірші і добре співав (ще й акомпанував собі на бандурі), збирав етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії, а в домашньому театрі (розвага дітлахів) ставили вистави самого Александрова.
Відзначився і як перекладач, уклав «Народний пісенник із найкращих українських пісень».
Деякі поезії Володимира Степановича стали популярними романсами:
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила, в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов’я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
Помер 10 січня 1894-го у Харкові.
Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для speckor.net
На фото ukrlit.org: Володимир Степанович Александров
