Вбивство заарештованих в селі Анисові на Чернігівщині (12 червня 1933)

Один із типових злочинів комуністичного режиму, який вражає насамперед своєю буденністю.

На початку літа 1933-го Анисів Чернігівського району охопив смертельний голод. У червні в селі померло 13 осіб, у частині випадків прямо записано, що від «виснаження».

Доведені до відчаю селяни 10 червня наважилися на крадіжку вівці у Марфи Маяш. Місцевий радянський актив запідозрив бідняків-колгоспників Афанасія Аксюту та Івана Павловича Титаренка. При затриманні Титаренка було тяжко поранено в бік, а по дорозі в сільраду обидва «зловмисника» зізналися у спробі(!) вчинити крадіжку. Знаючи тогочасні реалії і методи «дізнання», маємо доволі критично ставитися до такого визнання провини.

Отже, підсумовуємо: бідняки (а ніякі не «класові» вороги), ще й колгоспники, від нестачі їжі зазіхали на приватне майне. От якби на державне, тоді їх справи були б зовсім кепські (згадаймо сумнозвісний закон «про п’ять колосків»). А в цій ситуації на невдах чекав суд і незначний термін тюремного ув’язнення (або взагалі чисто символічне покарання).

Однак реальність виявилася куди трагічнішою. Тяжкопоранений Титаренко, вочевидь, помер 11 червня. А в ніч на 12-е у сільраді зібралися голова колгоспу Пилип Луговий, голова сільради Василь Барабаш і голова споживкооперації Руденко. Розмірковуючи, що робити з Афанасієм Аксютою, вони вирішили – ось так запросто! – вбити затриманого. Мабуть, щоб не патякав зайвого.

О другій годині ночі заарештованого вивели в сад сільради і там Луговий вбив Аксюту (бідняка, колгоспника, та ще й не визнаного судом винним) вистрілом впритул в голову. Після чого здійснив кілька пострілів у повітря, імітуючи спробу втечі.

Правда з’ясувалася вже наступного дня. Районне керівництво виключило з партії Барабаша і Руденка та зняло з посади голову партосередку Чижову. Власне, покарання полягало лише в тому, що вбивць перемістили на інші керівні посади.

На перший погляд, такі «дрібні» злочини, як в Анисові, не поставити в один ряд із масовим знищенням людей (десятками, сотнями, а то й тисячами). Але весь жах ситуації в тому, що подібні злочини були нормою для тогочасних партійних і колгоспних функціонерів, керівників сільрад, комсомольців. І в сукупності їх діяння за кількістю жертв перевершили багато інших злодіянь комуністичного режиму. 

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті