Яке майбутнє обрати українським студентам? Вибір стоїть за ними
Чи важко українській молоді отримати освіту у Європі? Скільки це коштує і які найбільші перепони стоять на шляху до освіти за кордоном?
На ці та багато інших питань шукали відповідні учасники дискусії на тему “Чи є місце молоді України у Європейському просторі?” що відбулась за сприяння Представництва ЄС в Україні 27 квітня.
Під час відкриття дискусії, звертаючись до присутніх, радник з питань преси та інформації Представництва ЄС в Україні Вікторія Давидова зазначила, що на сьогодні, як ніколи для української молоді є можливості здобути освіту в Європі. Проте, вони часто не використовуються.
“Це не коштуватиме вам дорого, це тільки ваша ініціатива і бажання працювати. Це вивчити мову, заповнити резюме, написати аплікаційну заявку.” – зазначила Вікторія Давидова.
За неофіційними даними у 2015-2016 роках з України до європейських країн виїхало навчатись близько 60 тисяч українських студентів. На 2017-2018 рік планується збільшення ще приблизно на 10%. У ВУЗаз Польщі у 2016-2017 роках навчається близько 31 тисячі українських студентів.
Про можливості продовження навчання закордоном наразі є дуже багато інформації в українських ВУЗах. Наприклад, у Чернігівському національному технологічному університеті таку інформацію можна отримати в Інформаційному центрі ЄС ЧНТУ.
“З боку Інформаційного центру ЄС ЧНТУ ми намагаємось максимально донести цю інформацію до студентів, до викладачів. Можливості які саме: стажування, навчання закордоном. Більш того, ці можливості абсолютно безкоштовні. Коли кажеш студентам, що ось є дуже багато програм, у відповідь чуєш, що це ж мабуть дорого, це ж Європа, це ж їхати закордон. Абсолютно ні, зараз багато програм безкоштовні, більше того, ви можете отримувати стипендію.” – розповідає Альона Ревко, керівник Інформаційного центрі ЄС ЧНТУ.
Але для цього потрібна в першу чергу мотивація від самої молоді. Якість освіти великою мірою залежить від особистісного прагнення до саморозвитку і використання тих можливостей які знаходяться абсолютно поруч.
“Ніхто не прийде і не дасть вам сьогодні написане гарне резюме, мотиваційний лист і скаже – ось, бери, подавай, їдь. Такого просто не буває. Для цього потрібно прикласти хоча б мінімум якихось зусиль. В першу чергу це мова, в другу це так зване вміння себе “продати”, тобто вміння позиціонувати себе, піарити себе. Якщо ви цього не будете робити, то хто вас почує?” – зазначає Альона Ревко.
Велике значення у процесі європейської інтеграції молоді займає прийняття тих засад і цінностей, які притаманні сучасній Європі. На цьому наголосив увагу Ярослав Петраков – кандидат економічних наук, доцент, випускник Варшавської школи економіки.
“Прийняти нас повинні тоді, коли ми приймемо ті цінності якими володіють європейці. Чи поділяє молодь ці принципи? Чи використовує вона його в житті? В чому унікальність Європи? Унікальність Європи в її різноманітті. Ми говоримо не тільки про ринки, про послуги, про промисловість. Ми говоримо про те, що Європа вона плямиста і барвиста. Ми може порівнювати Німеччину з
Португалією? Абсолютно ні, бо це різні країни, з різною культурою і підходом до життя. Чи можемо ми порівняти Грецію з Францією? Ні. Україна унікальна країна відносно Європи? Так. В жодній країні Європи не було Майдану, не було двох майданів. Ми прогресуємо швидко. Там де європейцям потрібно було кілька століть, Україна цього досягла за кілька десятків років. Але є питання в тому, що є проблема конкурентоспроможності. Байдуже скільки ми пройшли до цього, важливо скільки нам залишилось попереду.” – вважає Ярослав Петраков.
Своїм досвідом поділився і випускник ЧНТУ Михайло Сидоренко, що рік провчився у Вроцлавському університеті вивчаючи європеістику.
“Перший курс я навчався польській мові. Звісно, мови дещо схожі тому навчатись було не важко. Коли я вже їхав на другий семестр, я більш-менш володів мовою і розумів, що мені говорять, писав контрольні роботи, робив презентації.” – згадує Михайло Сидоренко
За його словами ставлення до навчання в першу чергу залежить від людина, а вже потім від її національності. Як успішних так і не зовсім прикладів є безліч.
“Якщо студент приїхав по навчальній програмі, він може навіть не ходити на навчання і потім в кінці прийти, отримати якісь оцінки і все. Але якщо це студент який дійсно приїхав навчатися, щоб якось себе зарекомендувати, щоб потім отримати гарну роботу, то він буде постійно ходити, вчитись. Все залежить від того з якою метою ти приїхав.” – говорить випускник Вроцлавського університету.
Рівень знань які отримують студенти в Україні дозволяє їм вільно адаптуватись до європейської системи освіти. Таку думку репрезентувала Людмила Ремньова – декан фінансово-економічного факультету ЧНТУ.
“У нас два студенти поїхали навчатись до магістратури Люблінського університету, і я в них питала, чи ваш рівень дозволяв вчитися на рівних? На що вони відповіли, що після того, як вони підтягнули свій рівень польської, вони не відчували ніякої різниці і могли на рівних вчитись з польськими студентами. Більше того, завдяки тому що там навчання йде в групах, готують презентації, дебати, і т.д. це їм імпонувало і дозволило по новому розкритись.” – розповідає Людмила Ремньова.
За європейським досвідом з України їдуть не лтше студенти, а й молоді науковці. Начальник науково-дослідної частини ЧНТУ Олена Сизоненко в минулому році була за програмою для молодих науковців в Польщі, а саме в Білостоцькому університет.
“Я коли повертаюсь в Україну у мене соціокультурний шок. Але цей шок надихає мене щось змінювати. Мені більше не хочеться залишатись осторонь . І я маю надію, що наші студенти, навіть якщо вони виїдуть за якоюсь програмою на місяць, на два, на рік, вони побачать зовсім інше життя. Бо те що вони бачать по телебаченню і те що людина відчує при поїздці в Європу це зовсім інші речі.” – говорить Олена Сизоненко.
Прагнення жити у європейському вимірі, на думку заступника начальника Управління освіти Чернігівської міської ради Віри Казимір, потрібно виховувати ще з садочка. Щоб діти розуміли, що є ці цінності. А головне, реалізовували їх в Україні.
“Має залишитись прагнення приїхати і імплементувати здобуті знання на теренах своєї батьківщини. Починаючи зі своєї малої батьківщини – свого міста. Щоб ми не казали про відтік мізків в будь-якому випадку. Тому що спілкуючись зі студентами, зі школярами, які розумні, які знають мови, вони говорять про те, щоб поїхати і там залишитися. Так не має бути. Якщо ми будемо з дитячого садочка виховувати любов до батьківщини і прививати європейські цінності тоді лише ми отримаємо результат.” – вважає заступник начальника міського Управління освіти.
Чиновниця має значний досвід навчання в Європі. Віра Казимір пройшла навчання в Університеті Роберта Шумана в Угорщині, де вивчала середню і старшу школу, і у Відні на стажуванні від Фонду Богдана Гаврилишина. На її думку однією з найнагальніших проблем нашої молоді є незнання мов.
“Коли ми зі студентами вчимо Культуру Європи, я кажу їм, уявіть ситуацію, вам зараз дають грант на навчання на будь-яку суму, але за однієї умови – знання англійської хоч би на рівні B2. Хто б поїхав? В аудиторії декілька рук. Тож претензії маємо висловлювати самі собі.” – наголошує Віра Казимір.
У той же час, знання іноземних мов необхідне не лише студентам чи учням, а і в першу чергу викладачам та вчителям, які мають стати прикладом для своїх підопічних.
“У Віденському університеті лише 30% викладачів на постійній основі. Всі інші запрошуються, якщо потрібна та чи інша спеціалізація. В цьому мобільність, вони всі володіють двома іноземними мовами. У нас, наприклад, іноземною мовою володіють викладачі більш молодшого віку. У той же час, як я помітила в Європі, викладачі навіть за 70 років вільно володіють двома іноземними мовами. Богдан Гаврилишин у 90 років вільно переходив на 4 іноземні мови. Це те до чого ми маємо прагнути, починаючи з дитячого садочка і імплементуючи це в школі. Відповідні вимоги мають бути і до вчителів. Викладач має бути орієнтиром.” – зазначила Віра Казимір.
***
Підсумовуючи присутні зазначили, що дійсно, наразі є велика кількість можливостей. Вибір стоїть за самими студентами, яке майбутнє їм обрати.
Важливим є спрямувати бажання самих студентів на навчання, а далі на використання здобутих знань для розвитку України.
Андрій Кужель
