Загубитися в туманах і забуть тривоги всі

Сокровенне.

ПО РОСІ

Як я рано ранком хочу

В луг побігти по росі,

Де на вербах крик сорочий,

А в озерах – карасі.

Де деркач тріскоче лунко,

Заховавшись в гущині.

І цвіте кругом медунка,

Дух захоплює мені.

Чимчикую в білих росах,

Сонце тільки вигляда.

У сорочці світлій, босий,

Всюди зблискує вода…

Придесення гамірливе

Назавжди я покохав.

Плесо в озері грайливе

І п’янку духмяність трав.

Так і хочу сам з собою

Побувати в самоті:

Чи посидіть під вербою,

Ситняки де скрізь густі.

А чи з вудкою до річки,

Де латаття розрослось,

А в прогалинах – плотвички

Й окунці снують чогось.

Тож спішу я ранком рано

В луг побігти по росі,

Загубитися в туманах

І забуть тривоги всі.

МАМИНА КАЛИНА

Кущ калини на могилі мами

Здавна тут в самотині росте!

Розмовляє з сонцем і вітрами,

Обростає новими гілками,

Білим цвітом щовесни цвіте.

Посадила у журбі бабуся

Кущ отой, щоб листям шелестів,

І під шелест рідненька матуся,

Молода, як зіронька, Ганнуся

Солов’їв вислухувала спів.

Соковиті ягідки б червоні

В зимовії спокій стерегли,

Падали сльозинами в долоні,

Аби сни в затишнім вічнім лоні

Снитися про білий світ могли.

Вже бабусі поміж нас немає –

З матінкою поряд спочива.

Щовесни калина оживає,

Білосніжно квітне-розцвітає

І могилу цвітом покрива.

Не скорилась ні вітрам, ні зливам,

Як приходжу – радісно стріча.

Лиш торкає вітами журливо,

Дивиться, як мама, незрадливо

Й горнеться тривожно до плеча.

БІЛА АКАЦІЯ

Біла акація знов розцвіла,

Трунок розвіявши на півсела.

Здалеку видно усміхнений цвіт,

В кроні розсипаний біля воріт.

Пахощі линуть у вікна мої,

Тьохкають поруч в бузках солов’ї,

Весниться в серці акації цвіт,

Скільки стоїть вона тут уже літ!

Скільки і знаю – щороку цвіте,

Літечко кличе до нас золоте.

Любо і молодо так на душі,

Шепче природа: «Ти вірші пиши!»

Біла акація вдягнена в цвіт,

Мов наречена, стоїть край воріт.

В неї закоханий здавна і я.

Біла акація! Юність моя!

Сяду під нею в вечірній порі,

Пахне на вулиці, пахне в дворі.

Довго на лавочці тихо сиджу,

Білу акацію все стережу.

Бачу, коли осипається цвіт,

Біло тоді біля наших воріт.

Вгору щасливо дивлюсь і дивлюсь:

Цвіт опадає, та я не журюсь.

Прийде весна – і акації цвіт

Кликати буде до себе в політ,

Пахощі будуть п’янить півсела –

Біла акація знов розцвіла…

Володимир ПИЛИПЕЦЬ

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте