Володимир Пилипець: «Над світом з журавлями ми полинем…»
Сокровенне.
* * *
Весни тієї вже не стріну я,
Цвісти хоч будуть знову абрикоси,
Й летітиме, як птах, душа моя
В зелений луг, де дзвонять тихо роси.
Ще будуть і світанки, й солов’ї,
Акації п’янити при дорозі.
І буду поспішати у гаї,
Чи загублюсь в ромашках в перелозі.
Ще буде все. Не буде лиш тебе
На цьому світі більше вже ніколи,
І тільки небо кликать голубе
Все буде й буде нас у чисте поле.
Не згасне пам’ять про далекий час,
І буде жити криком журавлиним,
Аж поки доля не з’єднає нас,
Й над світом з журавлями ми полинем.
Стежка біля річки
Де жила Марійка –
Стежка-чародійка
Вербами густими заросла.
В пам’яті ж і досі –
Незабутня осінь,
Що в світи обох нас повела.
А чого так сталось –
Щастя заблукало,
І дороги різні розійшлись…
Біль несу понині
По життю-долині
Від того, що мрії не збулись.
Стежку все шукаю,
Де знайти – не знаю,
І тривога б’ється, ніби птах.
Не забуть Марійки,
Хоч і років стільки
Загубилось маревом в світах.
Сонячний зайчик
Щастя – це сонячний зайчик,
Бавиться поряд, стриба.
Сонця маленький окрайчик
Тішить не буде хіба?
Жвавий пустун, непосида,
Діток малих забавля, –
То утіка, а то слідом
Сонячне ходить маля.
І на душі тоді – мрійно,
Солодко спиться вночі.
Сонячний зайчик надійно
Щастя дарує ключі.
А коли хмари зловісні
Сонце запнуть у імлу –
Щастя із зайчиком, звісно,
Кулю покинуть земну.
Десь заховаються в хащах,
Нібито їх й не було…
Не відшукаєш нізащо,
Не забереш під крило.
Смуток сповиє всю душу,
Бід – не відбитись ніяк.
Так і благаєш заюшу:
Хоч би подав якийсь знак.
Зайчику, сонячний зайчик,
Швидше вертайся сюди, –
Сонця маленький окрайчик,
Щастя до нас приведи!
Володимир Пилипець
Ще вірші Володимира Пилипця:
