Прірву між людьми роблять владні чиновники, які одне думають, друге кажуть, третє роблять
Ці «троїсті музики» довелося почути у приміщенні Козелецької громади (Чернігівська область), куди прийшли на зустріч із сільським головою Валентином Бригинцем батьки дітей, що активно займаються спортом у підвальному приміщенні місцевого ліцею під керівництвом директора Дитячо-юнацької спортивної школи Віктора Сергієнка. Приводом до такої зустрічі стало питання виселення спортсменів з приміщення, яке протягом 15 років підтримувалося за кошти здебільшого батьків і старших спортсменів. Тепер владні чиновники надумали зробити там ремонт за кошти євроспонсорів і розширити укриття на сотню діток.
На перший погляд, влада теж піклується про дітей. Хоча насправді на поверхню випливає інше, про що вели мову й чиновники: кров з носа – освоїти кошти спонсорів. І не доведи Господи, щоб ті спонсори не передумали з фінансуванням. А фізична і спортивна підготовка великої кількості молоді – не така вже й важлива, якось переб’ються, щось придумають?..
І це тоді, коли у воюючій країні надто актуальним і вкрай потрібним стоїть питання силового вишколу передусім юнаків, їхня підготовка до служби у ЗСУ. І п’ятеро вихованців цієї спортивної школи виявляють бажання вступити на навчання до військових навчальних закладів. Цікаво, чи хоч одного такого кандидата на офіцера підготували чиновники, які замахнулися на знищення дитячо-юнацького закладу, де гартуються майбутні захисники Вітчизни? Як гартуються, приклад показав своїм життям вихованець спортивної школи Артем Мірошніченко – загинув у відважному бою на донецькому напрямку півтора роки тому. Батько воїна Руслан Миколайович активно виступає проти виселення спортсменів з їхнього приміщення. Він гордиться сином-спортсменом і переконаний, що саме спорт робить юнаків не лише сильними, а й дисциплінованими, чуйними громадянами України. А матері дітей, яких місцева влада заходилася позбавити можливостей готуватися у спорті до захисту Вітчизни, зі сльозами на очах питали у неба: «Хіба про таку долю своєї спортивної школи думав Артем, коли йшов на війну?»
Є ще одна сторона медалі. Матері юних спортсменів Альона Леоненко, Світлана Стельмах та ряд інших запитали голову громади і його освітнє оточення, як їм пояснити своїм дітям, що віднині їм ніде тренуватися, виборювати результати на кандидатів у майстри спорту, на майстри спорту, прославляючи громаду досягненнями у змаганнях? Зараз у спортивній школі 30 дітей мають другий спортивний розряд, вони вже готові показати результати першорозрядників. Як розчаруються ці діти владною поведінкою дорослих чиновників?
У цьому році Михайло Сергієнко на чемпіонаті світу виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. З громади йому й гривні не виділили для поїздки на цей чемпіонат. Скромну допомогу із своєї зарплати надала депутатка сільської ради Каріна Артюх.
Громада повинна б гордитися чотирьохкратним чемпіоном України Євгеном Каменєвим. Його результати можуть повторити чотири кандидати в майстри спорту, але щоб їхній шлях не перекрили голова громади Валентин Бригинець, начальник відділу освіти Алла Трохимченко, директор ліцею Олена Татарчук, завгосп ліцею Ігор Сугоняко. Завгосп – особлива фігура, батьки розповіли, як він з автоматом у руках лякав дітей, не допускав у приміщення – таке «піклування» про них. На зустрічі з батьками чиновники обіцяли, що щось придумають і для спортсменів, пропонували нові приміщення, але без фінансування для переобладнання під спортзалу. Та й розміри приміщень не забезпечували потреби спортзали, де діти тренуються з багатьох видів спорту. До речі, батьки спортсменів кинули представникам влади й неприємну «шпильку», мовляв, чиновники люблять фотографуватися з спортсменами, коли вони здобувають чергову перемогу на обласних і всеукраїнських змаганнях. То чому ж таке ставлення до тих, хто прославляє громаду, заодно готує себе до захисту країни? У школі є й інші приміщення, де можна обладнати укриття, але спортзалу легше ремонтувати.
Справедливі докори представникам місцевої влади, дружний захист батьків, щоб їхні діти не бозна-де тинялися, не зависали на телефонах і комп’ютерних іграх, не сиділи в хмільних барах, а зміцнювали своє здоров’я, – дещо подіяли на керівництво громади. Голова Валентин Бригинець із помічниками пообіцяли домовитися з дирекцією ветеринарного навчального закладу, щоб спортсмени спортивної школи тренувалися певний час у їхньому спортзалі. З цього питання відбулася невелика нарада, результати якої не оголошували, але результати зустрічі батьків юних спортсменів з корівниками громади оголосила начальник відділу освіти Алла Трохимченко. Вона запевнила батьків, що їхні діти не залишаться без спортивної школи, продовжать свої тренування. Їхню проблему вирішать безболісно для дітей.
Чи повірили цим запевненням батьки? Важко сказати… Принаймні, оплесків не було. Уже в коридорі одна матір сказала сама до себе: «Не вперше чую за останні місяці райдужні обіцянки, тож і від сьогоднішніх, швидше за все, не буду вночі спати, і не тільки одну ніч…»
Виходить, мало цим жінкам горя від ворожих окупантів, так ще місцева «рідна» влада доводить їх до безсоння. Хоча саме владні чиновники повинні турбуватися про те, що прийшли відстоювати їхні виборці. Задумаймося над цим: матері хочуть, щоб їхні діти росли міцними, спортом загартованими, добре підготовленими для захисту країни, а для чиновників головне – освоїти «дармові» єврогроші найлегшим шляхом: не в захаращеному, а в діючому приміщенні, вигнавши звідти тих, хто його доглядає за власні кошти. Тож хочеться їм нагадати мудрі слова Оноре де Бальзака: «Майбутнє нації в руках матерів». Матері Козельця за це борються, передусім за те, щоб влада «Дала дитинству дозріти в дітях» (Д. Дідро).
І на завершення процитую мудрі слова ідеолога державної самостійності України Миколи Міхновського: «І нехай кожний з нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність. Бо нам ні на кого надіятись».
Особливо це стосується тих, хто язиком бореться за дітей, граючи в «троїсті музики»: одне думає, друге каже, третє робить.
Григорій Войток
