COVID-19 не завадить співпраці між JICA та Україною
Японське агентство міжнародного співробітництва (JICA) успішно розширює сферу діяльності в Україні.
Сьогодні воно реалізує низку проектів, серед яких державні кредити розвитку (Official development assistance loans), програми технічної допомоги та курси підвищення кваліфікації для українських держслужбовців у Японії. Все це має посприяти розвитку української економіки, поліпшенню стану довкілля, якості життя наших співгромадян.
Цього року відбулася ротація в Офісі JICA в Києві. Тепер його очолює пан Сугімото САТОШІ. Наша розмова розпочалася із знайомства з ним.
– Я закінчив факультет економіки Токійського університету, – поділився співрозмовник. – Моя спеціалізація стосувалася двох напрямків – публічної економіки та економіки сільського господарства. Особливо я цікавився країнами, що розвиваються. Дуже ретельно вивчав процеси, які там відбуваються і які призводять до накопичення боргу, до дефіциту торговельного балансу та до інших негативних наслідків. Це й стало тим наріжним каменем, з якого розпочалася моя подальша кар’єра.
Я прийшов до JICA 1990 року. Це була моя перша робота. Відтоді минуло вже 30 років, і весь цей час я незмінно залишаюся в цьому Агентстві. В Японії така сталість високо цінується – вважається, що саме так треба робити кар’єру. Робота в JICA не завжди буває легкою, але вона завжди дуже цікава і мені дуже подобається.
– У яких країнах ви працювали як представник JICA?
– Першою країною був В’єтнам, де пропрацював майже три роки. Потім була Камбоджа, а пізніше – Кенія. В усіх цих країнах переважно займався інфраструктурними проектами. Це мости, дороги, електростанції тощо.
Україна – це моя четверта посада за кордоном. Сюди я мав приїхати ще в середині березня, та через карантин у вашій країні та в Японії приїзд довелося відкласти до липня.
Україна дуже сильно відрізняється від тих країн, де мені досі доводилося працювати і яким JICA надає технічну допомогу. Тут інфраструктура зосереджена не лише у великих містах, вона доходить і до периферії. А для мене це ознака країни, що нормально розвивається. Таким чином, підхід JICA до проектів в Україні відрізнятиметься від підходу до проектної діяльності в інших країнах, що розвиваються.
В Україні сформована широка нормативна база. Спираючись на неї, вже робляться певні проекти. І це теж вигідно відрізняє вашу країну. Коли є чітке законодавче поле для імплементації проектів, це значно полегшує роботу донорських організацій. Втім, є ще фронт робіт у нормативно-законодавчому полі, і чим швидше будуть заповнені пробіли, тим ефективнішою буде наша діяльність.
Звісно, інфраструктурні проекти залишаються дуже важливими, але мені потрібно також розуміти, як український уряд бачить подальший економічний розвиток своєї країни, розвиток бізнесу, приплив інвестицій. Я зараз дуже багато часу приділяю вивченню того, що відбувається в цих сферах.
– Які напрямки роботи для JICA в Україні залишаються пріоритетними?
– У JICA є три основні цілі: стабілізація економіки, поліпшення довкілля, особливо того, яке безпосередньо впливає на життя людей, а також покращення сектору публічного адміністрування. І всі проекти, які ми розробляємо та реалізуємо, враховують ці цілі.
Наведу приклад нашої підтримки економічної стабільності. У 2014/2015 роках JICA надало Україні кредит для підтримки бюджету. Зараз ми також розглядаємо питання продовження такого формату співпраці, який передбачає не лише надання кредитної допомоги державі, але й підтримку малого та середнього бізнесу. Ми постійно перебуваємо в контакті з Міністерством фінансів, щоправда, через COVID працюємо з його представниками дистанційно. Та це жодним чином не заважає нашому взаєморозумінню.
Що стосується проектів у сфері поліпшення довкілля, то, мабуть, найвідоміший серед них – це модернізація Бортницької станції аерації під Києвом. Ми зараз активно над ним працюємо.
Також працюємо над проектом з переробки твердих відходів. Він зараз також активно розгортається.
Велика увага приділяється проведенню тренінгів для українських держслужбовців. Ми також підтримуємо Суспільне телебачення в Україні.
– Конкурс із реалізації проекту в Бортничах торік не відбувся. Як зараз розгортаються справи?
– У травні нинішнього року був оголошений повторний тендер, зараз його потенційні учасники готують заявки. Ми розуміємо важливість цього проекту для України, тому хочемо прискорити його реалізацію. Реконструкція Бортницької станції аерації – доволі складний процес. Вона повинна постійно функціонувати. Тому будуватимуться нові об’єкти, а старі в міру їхнього введення виводитимуться з експлуатації. Роботи здійснюватимуться поетапно. І компанія, яка виграє цей тендер, повинна буде надати дуже детальний, ретельно опрацьований план реалізації цього проекту, продумати, які роботи й на якому етапі здійснюватимуться. Я переконаний, що японські виробники зможуть надати свої найкращі передові технології для реалізації цього проекту.
Повторюся, реконструювати Бортницьку станцію аерації набагато складніше, ніж просто відремонтувати дорогу чи побудувати нову. Та попри це, ми дуже сподіваємося, що цей проект буде успішним.
– Чи внесе COVID-19 та економічна криза, пов’язана з ним, корективи в роботу JICA в Україні?
– Для JICA такий виклик є не лише в Україні, але й в інших країнах, де ми працюємо. Найбільша проблема – це неможливість здійснювати поїздки через карантин. JICA є урядовою структурою, і ми повинні дотримуватися всіх рекомендацій японського уряду, зокрема – стосовно ділових поїздок. Японські експерти не можуть приїхати до України, українські держслужбовці не можуть відвідати Японію. Без такого людського спілкування реалізувати наші проекти складно.
Враховуючи нинішні обставини, JICA переважно перейшло на онлайнові формати комунікацій. Практично всі зустрічі відбуваються в режимі онлайн. Ми зараз укрупнюємо наші технічні ресурси, щоб не було жодних збоїв в онлайн-спілкуванні. Для цього закуповуються потужніші сервери, які забезпечують безперешкодне проведення відеоконференцій та зберігання цифрової інформації.
Ми стараємося робити все можливе, щоб у нас було тісне спілкування з нашими партнерами, з урядами країн, де ми працюємо, щоб усі проекти готувалися та реалізовувалися вчасно і щоб COVID не позначався на їхній роботі.
– Всі економічні кризи та пандемії закінчуються. Які перспективи подальшої співпраці JICA з Україною ви промальовуєте вже зараз?
– Як я вже говорив, наші пріоритети залишаються незмінними. Але до чинних проектів ми стараємося розробити нові. Один із перспективних напрямків – це ІТ. Японці знають, що Україна – це країна, де успішно процвітає ІТ-бізнес, де готують хороших ІТ-спеціалістів. І ми зараз розглядаємо питання стосовно бізнес-інвестиції в ІТ-сектор вашої країни.
Ще один дуже важливий момент стосується освітньої сфери. В Японії розроблений навчальний курс про те, як країна досягла успіхів від епохи Мейдзі, яка розпочалася у другій половині ХІХ століття, і до наших днів. Ми хочемо впровадити його в українських вишах. Скоріш за все, це станеться вже наступного року.
Спробуємо розпочати співпрацю не лише з державним, але і з приватним сектором України. Ми бачимо, що тут, як і в інших країнах, де представлено JICA, зусиль лише урядових органів недостатньо для досягнення очікуваних результатів. Тому ми дивитимемося, як в ці процеси залучати ще бізнес.
В Японії, наприклад, досить багато маленьких, локальних, нішевих фірм. Вони мають необхідні технології, які можуть допомогти уряду вирішити ту чи іншу проблему. І він цим активно користується. У нас це називається «приватно-публічним партнерством». Уряд та бізнес виконують спільні проекти. Таким чином ми підтримуємо японський бізнес. Його технології та напрацювання можуть застосовуватися і в інших країнах, наприклад, в Україні.
І, звісно ж, одним із напрямків роботи JICA є посилення кооперації між Україною та Японією. Вона повинна стосуватися не лише бізнесу, ми хочемо поліпшити взаємодію між людьми наших країн, щоб вони більше знали один про одного – і про політику, і про культуру, і про історію.
Із власних спостережень я бачу, що українці цікавляться Японією, її культурою, економікою, можливостями налагодити ділові зв’язки. Багато українців захоплюються східними єдиноборствами, зокрема карате та дзюдо. Я займаюся кендо, це мистецтво фехтування на бамбукових мечах. І був чимало здивований, коли дізнався, що в Україні є кендо клуб, де навчають цьому бойовому мистецтву. Віднедавна я ходжу сюди на тренування. Як японець теж хочу внести невелику лепту в розвиток цього спорту в Україні. І мені це дуже подобається.
Максим Назаренко
