«Давайте ходити голими»: чому соцмережі перетворилися на ярмарок ексгібіціонізму
Ця стаття Петро Антоненка — своєрідний культурний коментар, що поєднує іронію, соціальну критику та особистий досвід. Автор бере за відправну точку репліку з п’єси Бернарда Шоу, де йдеться про втрату сорому, і переносить її у сучасність, показуючи, як соцмережі стали майданчиком для «оголення» — фізичного й психологічного.
🖋️ Текст влучно демонструє, як свобода самопрезентації у Facebook перетворюється на своєрідний театр ексгібіціонізму та вуайєризму. Автор не моралізує, а радше грайливо провокує дискусію, використовуючи гумор і самоіронію. Водночас він нагадує: межа між здоровою відкритістю та показовим «оголенням» у публічному просторі тонка. Стаття цікава тим, що поєднує літературну алюзію, соціальну діагностику й особисту участь у дискусії — і цим робить проблему живою та близькою читачеві.
Головна ідея статті, як нам здається, це свобода слова й образу у цифрову добу — це водночас виклик і випробування для нашої культури сором’язливості.
Авторська стаття «Давайте ходити голими»
Так виголошує персонаж відомої п`єси Бернарда Шоу «Дім, де розбиваються серця». Ні, він не закликає до цього. Навпаки: журиться, що люди втрачають сором, стид. Зостається лише роздягтися і дефілювати отак в Лондоні по Площі Пікаділлі чи Гайд-парку.
Це було сказане, тобто написане геніальним драматургом ще у 1916 році. І навряд чи людство за ці понад 100 років стало більш цнотливим. Радше навпаки. В чому посприяли і засоби інформації, особливо ті, про які в часи Шоу й не чули. Насамперед, інтернет, і чи не найбільше – такий його сегмент, як Фейсбук.
Вчора я спілкувався у Фейсбуці (от є від нього і користь), приватно, в Месенджері, з однією цікавою, розумною знайомою, керівницею солідної установи. Ми говорили про те, що Фейсбук нині – це повна свобода слова і словоговоріння. Моя співрозмовниця написала наступне.
«Соціальні мережі і легкість доступу до самопрезентацій зробила усіх трохи божевільними – всі без кінця і без сором’язливості постять свої фотки. Це виглядає дико і схоже на відхилення, але всі настільки звикли, що вже і не помічають. В соцмережах люди побачили дзеркало і любуються самі собою. Звідти відвертий одяг і гіпермакіяж. У чоловіків такі ж збочення є».
Суща правда: що хочеш – те й пиши. Оголюйся, в прямому сенсі чи переносному.
І якраз сьогодні в стрічці Фейсбуку мені випливла ось яка публікація. Авторка ілюструвала її своїм фото. Симпатична жінка, гарно вбрана. Без «міні по саме нікуди і декольте до пупа», як казала колись в селі моя тітка. Але текст до фото – ого-го!
Авторка детально, смачно розповідає, що вже давно ходить без ліфчика. Навіть на роботі, де відсутність оного маскує строгим чорним костюмом. І закликає жінок, наводячи свої аргументи, теж ходити без ліфчиків.
Прогнозовано до тексту пішла цікава дискусія в коментарях. Написав коментарик і я, грішний. Ось цей.
«Труси теж носити не обов’язково. Муляють. У нас в селі жінки інколи їх не вдягали, влітку, на природі
А взагалі медицина, психологія давно вже кваліфікували два легенькі «відхилення». Ексгібіціонізм – настирливе бажання оголюватися перед іншими. Вуайєризм – настирливе бажання підглядати за оголеними. Обидва явища доволі поширені. Читачі прямо зараз можуть приміряти їх на себе. Підходить? А взагалі, може, авторка так само цікаво, захоплююче розкаже і про інший предмет свого туалету – про труси? Чого зупинятися? Народ чекає!»
На цей коментар я моментально отримав від одного серйозного читача таку критичну репліку: «иногда с возрастом приходит только маразм. Трусы это больше про гигиену – как можно этого не знать».
Маразм – це, очевидно, про мене. А мій вік легко «продасть» той же Фейсбук. Я не став навзаєм з`ясовувати вік цього, безумовно, серйозного і поважного опонента. А відписав йому так: «А я думав, труси для краси. Іноді з віком втрачається у читача почуття гумору».
Загалом же реакція на мій коментар була цілком позитивна. Вже біля десятка читачів поставили свої «лайки» схвалення. В тому числі, що цікаво, і сама авторка публікації. А я був подумав, що вона видалить мій коментар. На що, за правилами фейсбуку, має повне право і можливість, як власниця сторінки.
А названі мною «ексгібіціонізм» і «вуайєризм» – це, звісно ж, не психічні захворювання, навіть не розлади, хай і легенькі. Це таке собі «хобі». Правда, доволі поширене. Чи не так?
Петро Антоненко
