Джерело сили — родина й рідний край: шістдесята весна Галини Воєдило
У червні свій шістдесятий день народження зустрічає Галина Миколаївна Воєдило. Це не просто дата — це рубіж, де минуле й теперішнє переплітаються, як річка Білоус і сосново-березовий ліс, що обіймають її рідну Бихольцохівку.
Народжена в селі, яке ніби поціловане Богом, Галина з дитинства вбирала красу природи й тепло родинного дому. Білоус розливав свої води, сосни й берези шепотіли казки, а яблуневий сад батьківської хати зберігав пам’ять про дитячі кроки й дівочі мрії.
Вона — друга дитина у сім’ї Тамари Петрівни та Миколи Михайловича. Першого сина батьки назвали Михайлом.
Дитячі роки дівчинки минули в Бихольцохівці. Тут вона закінчила початкову школу, а от здобувати восьмирічну освіту довелося в сусідньому Гучині, до якого щодня ходила за чотири кілометри.
Її життєвий шлях пролягав через навчання й працю, через людські усмішки та щирість. Символом дівочої вроди Галини стала довга, розкішна, немов виплекана самими слов’янськими богами коса — уособлення жіночої сили та чистоти.
Після школи дівчина здобула освіту продавця в Чернігівському професійно-технічному училищі. Першим робочим місцем став магазин «Дитячий світ» у Ріпках, де вона починала свій шлях із дарування радості найменшим.
Галина не зупинялася на досягнутому — така вже в неї вдача. Тож уже за рік були успішні іспити до Чернігівського кооперативного технікуму. Торгівля стала для неї не просто професією, а справжнім покликанням. Вона любила цю справу за можливість спілкуватися, адже мала рідкісний дар — неабияку товариськість і вміння знаходити спільну мову з кожним.
Молодість вирувала активністю. Галина Миколаївна була профспілковим лідером і навіть представляла інтереси свого колективу на з’їзді профспілок. Та понад усе ті, хто знав її тоді й знає тепер, пам’ятають її особливу, магнетичну чарівність.
Вона завжди була серед людей — комунікабельна, активна, віддана своїй справі. Та найбільше — віддана рідному селу, його річці й лісу, які стали для неї духовним прихистком.
У житті Галини було справжнє кохання… Були й розчарування, і нові початки. Але незмінною залишалася любов до рідної домівки, що й нині стоїть у Бихольцохівці, мовчазно чекаючи на своїх рідних.
Стара хата пам’ятає, як колись оберігала своїх дітей від лютих морозів, літньої спеки та проливних дощів. На території обійстя все так само рясно родить яблуневий сад. Плодові дерева, схиляючи віти до землі, теж тримають у своїй пам’яті голоси минулого. Вони чекають, коли сюди повернуться сини пані Галини — Андрій та Богдан, які є її найбільшою гордістю і болем. Один уже повернувся з полону, інший боронить Україну на фронті. А поруч — невістка Наталочка й онучка Іринка, які щодня дарують їй сенс жити й радіти.
Шістдесят років — це не старість, а розквіт. Це час, коли жіноча мудрість стає світлом для інших, коли краса набуває глибини, а кожна зморшка — то рядок у великій книзі життя.
Шановна Галино Миколаївно!
Вітаємо Вас із цим прекрасним ювілеєм. Бажаємо міцного здоров’я, невичерпної енергії та гармонії в душі. Нехай поруч завжди будуть люблячі люди, а кожен день приносить тепло й затишок. Хай діти й онуки радують своєю увагою, а доля береже від тривог.
Ваше життя — це приклад того, як любов до рідного краю й родини стає джерелом сили. Нехай цей ювілей буде не лише святом, а й символом нових обріїв, нових радостей і нових перемог!
Колеги та друзі
PS. Більше світлин – за посиланням: https://www.facebook.com/groups/680682094225484/posts/1318256317134722
