Хто вбив В’ячеслава Чорновола?
25 березня день пам’яті В’ячеслава Чорновола — відомого українського політика, журналіста, дисидента, лідера Народного Руху України.
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999) – одна з найяскравіших постатей в українському політикумі 90-х років. Завдяки розуму, енергії та надзвичайній працездатності він міг би стати успішним підприємцем або науковцем, міг би зробити блискучу чиновницьку кар’єру. Але не такий характер був у Чорновола, аби керуватися подібними установками.
Він жив за діаметрально протилежним принципом – «якщо не я, то хто ж?». Саме цей приступ принциповості спонукав його під час радянсько-брежнєвської безгласності висловлювати власну позицію, яка жодним чином не могла збігатися з офіційною. За це його, звісно, «по голівці не гладили»: для початку виключили з аспірантури, а побачивши, що залякування не діє, почали вживати більш дієвих заходів – судити за «антирадянську пропаганду».
У радянських концтаборах він провів у загальній кількості 15 років.
Після кожного з повернень він працював з подвоєною силою – попри одвічне безгрошів’я і проблеми з роботою, попри загрози чергового ув’язнення.
Чорновіл був ініціатором створення Української Гельсінської групи. Після горбачовської «відлиги» з головою поринув у політику, став одним із засновників Народного руху України. Його активна громадянська позиція, його безкомпромісність і прямота багатьох дратувала. І не тільки в Україні.
Крапку поставила смерть Чорновола в автокатастрофі 25 березня 1999 року. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша, коли Toyota Чорновола врізалася в КамАЗ із причепом, що розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прес-секретаря лідера НРУ Дмитра Понамарчука госпіталізували з важкими травмами до лікарні.
Відтоді минуло багато років, але ясності й чітких відповідей у цій історії не побільшало. Офіційна версія – нещасний випадок, а версія народна, якої дотримуються прихильники Чорновола – політичне вбивство напередодні майбутніх президентських виборів.
Наступного дня після аварії, тодішній очільник МВС Юрій Кравченко заявив, що аварія на бориспільському шосе – нещасний випадок і що жодної іншої версії слідство не розглядатиме. Міністр, навіть, не став чекати офіційних висновків фахівців. Невдовзі від серцевого нападу несподівано помер головний свідок – один із трьох пасажирів «КамАЗу», Іван Шолом. Водія КАМАЗу Володимира Куделю спочатку засудили – слідство встановило, що він скоїв злочин – ДТП з тяжкими наслідками, але незабаром відпустили за амністією.
Вже у червні 1999 року справа про загибель В’ячеслава Чорновола була закрита, але це не означало, що у справі поставлено крапку.
Слідчі дії розпочиналися й припинялися декілька разів: у 2001 році, у 2005, в серпні 2006 року. У червні 2011 року з дозволу Тараса Чорновола відбулась навіть ексгумація тіла його батька, але світло на загадкову смерть політика так і не пролилось. І, зрештою, в березні 2012 року Бориспільський суд Київської області розпочав судове слухання у справі загибелі В’ячеслава Чорновола, а 21 січня 2014 закрив справу, визнавши аварію нещасним випадком.
Й нині багато хто продовжує вважати, що то не була звичайна аварія. Все своє життя В’ячеслав Чорновіл учив українців позбуватися комплексу меншовартості, вичавлювати з себе раба й совкового «гомо совєтікуса». І він мав на це повне право – гордий, сміливий і прямий, по-справжньому вільний громадянин вільної країни..
Укрінформ, 25. 03. 2020.
Коментар редактора газети «Світ-інфо» Петра Антоненка.
Трагічна загибель видатного українця практично співпала з трагічним розколом очолюваного ним Народного Руху України. Більшість тодішнього керівництва НРУ – його Центральний провід, більшість фракції партії у Верховній Раді пішли проти Чорновола. Партія фактично розкололася на дві: власне Народний рух і сформована з рухівців партія, які, після двох перейменувань, постала з назвою – Українська народна партія.
Розкол, який почався в лютому 1999-го, на 10-му році існування НРУ, практично зруйнував Рух. Наступні 20 років – це була політична агонія колись могутньої сили, яка йшла на чолі нашого шляху до Незалежності.
У 2013 році обидві партії начебто об`єдналися. Тобто, оскільки закон не передбачає механічного об`єднання партій, УНП влилася у НРУ. Насправді і це об`єднання так юридично й не завершене.
Торік на президентських виборах голова НРУ зайняв 28 місце, набравши всього-на-всього 0,04 % голосів, чотири сотих відсотка! На парламентських виборах, а це вінець діяльності політичних партій, Рух взагалі не балотувався…
Петро Антоненко
