В режимі чуйності й особливого стану душі
Наданням соціальних послуг у громаді нині опікується Центр надання соціальних послуг Городнянської міської ради Чернігівської області.
Любов Коваль і Олена Шоман працюють у цій сфері з часів відділу соціального забезпечення. Пані Любов нині очолює відділення соціальної допомоги вдома й має 32-річний стаж беззмінної роботи. Сьогодні вона опікується роботою 48 соціальних працівників у місті й селах громади.– Робота соціального працівника ніколи не була легкою, бо наші співробітники вирішують купу побутових, організаційних та інших питань, а часто просто працюють і психологами, не рахуючись зі своїм часом і особистими проблемами, – каже Любов Коваль.
Пані Олена з 1993 року вона – беззмінний бухгалтер установ, які здійснювали соціальну підтримку. Але, окрім бухгалтерії, вона – постійна учасниця всіх заходів Центру: від озеленення і посадки квітів у різних локаціях міста до спортивних і пізнавальних акцій колективу та підопічних.
Співрозмовниці особливо підкреслили, що переїзд у нове приміщення колишньої адміністрації значно покращив умови праці, бо це приміщення стало поштовхом до надання нових можливостей, відкриття нових послуг. Тепер Центр має зручні й просторі кабінети, в яких працювати – одне задоволення.
Жінки також зізнались, що працюють із задоволенням, бо люблять свою роботу, а колектив для більшості вже давно став своєрідною родиною. Інакше не можна, бо робота з людьми, які потребують підтримки і допомоги, потребує уважності, чуйності й особливого стану душі. Тому керуються головним принципом: «Треба – значить, треба!», а основою Центру у всі часи було милосердя, людяність, доброта.
Окрім основної роботи за напрямками діяльності, колектив Центру надання соціальних послуг співпрацює з благодійниками і грантодавцями.
Така співпраця дає змогу залучати додаткові можливості для діяльності Центру, ремонтувати і облаштовувати приміщення, створювати кращі умови для клієнтів, відвідувачів та підопічних. Обмежень в часі по праці не має.
Не менш самовіддано діяли наші співрозмовниці під час рашистського вторгнення. Пані Олена займалась допомогою по доставці хліба й молока для підопічних, а пані Любов, як і за звичайних умов, організовувала роботу соціальних робітників центру. Дуже переживала, щоб жоден з підопічних центру під час окупації не залишився без підтримки й уваги.
Маючи такий насичений ритм життя, співробітниці центру практично не мають вільного часу, проте знаходять хвилинку й для особистих справ. Пані Олена – захоплена тихим полюванням й у сезон намагається увесь вільний час присвятити лісу.
На жаль, рідна Сеньківка відтепер для неї недоступна, як і можливість побувати бодай на могилках батьків. Проте в інші ліси вона не стримується ходити, бо не уявляє свого життя без лісу. Пані Любов – щаслива бабуся, яка має аж шестеро онуків, тому весь вільний час намагається присвятити їм. Їй хотілося б мати більше вільних хвилин, але доводиться бути на постійному зв’язку з колегами та підопічними.
Павло Дубровський
