У Кувечичах на Чернігівщині хочуть жити гідно
Село і люди. У мальовничому селі Кувечичі, що в Чернігівському районі, близько півтисячі мешканців. Чудові краєвиди, і люди – доброзичливі, гостинні. Тож із радістю завітали до голови СВК «Полісся» Михайла Михайловича Купрієнка.
Почали відверто спілкуватися з очільником сільгосппідприємства про ринок землі, бо вкотре з’явилося надто багато бажаючих захопити наші родючі українські чорноземи.
– Якщо продавати землю зараз, то це буде злочин проти всього українського народу, – переконаний Михайло Купрієнко. – Здавалося б, на чолі держави мають бути розумні люди… Адже земля – це, по суті, єдине, що у нас залишилося. І втратити рідну землю – це те ж саме, що втратити свою Вітчизну. До речі, коли на зорі нашої незалежності взялися впроваджувати так звану земельну реформу, то все проводилося безвідповідально, бездумно, і я б навіть сказав, – злочинно…
– Не завжди правильно робилося розпаювання колгоспних земель, через що й досі виникають проблеми!
– Втім, люди, які старанно і самовіддано працюють на рідній землі, взагалі не хочуть, щоб вона стала товаром, і її за безцінь загарбали усілякі спритники-авантюристи. Бо сільгоппідприємства, кооперативи, фермери, попри всі нинішні негаразди, розвивають вітчизняне сільське господарство. І завдання держави – ефективно допомогти українським аграріям, а не вставляти палиці в колеса. Адже сьогодні вся надія України – на наше село! Економіка тут запрацювала, й нарешті з’явилися найсучасніші технології, причому це – ініціатива сільгоспвиробників.
– Однак для аграріїв неодмінно мають бути вигідні, пільгові кредити, щоб не залазити щоразу в шалені борги.
– Ми трудимося добросовісно, сплачуємо податки, даємо роботу людям – у нашому «Поліссі» працюють більше ста осіб. Є й молодь! Активно підтримуємо соціальну сферу – і школу, й дитсадок. Я постійно спілкуюся та співпрацюю з Віталієм Антоновичем Гольцем, в. о. старости села Кувечичі Новобілоуської ОТГ. Допомагаємо громаді усім, чим можемо. Ситуація загалом налагоджується… То який же сенс зараз продавати землю й влаштовувати увесь той гармидер і хаос? Навіщо? Кому це треба?! Деякі «агітатори» продажу землі просторікують, що тоді ми, мовляв, отримаємо колосальні інвестиції. Нічого подібного! Гроші люблять тишу і стабільність, а не шарварок і безлад… Навпаки, інвестиції з’явилися саме після мораторію на ринок землі! Бо настав порядок. І що, тепер усе зруйнувати?
– А почнеться розпродаж земель – й вигідні інвестиції просто зникнуть…
– Ви ж дивіться: ми вже продали заводи і фабрики, обленерго, газопроводи (хоча проклали в селі газопровід самі, а у нас його відібрали), а тепер хочуть ще й забрати ліси… А що ж залишиться людям, які тут живуть?
– Дуже важливе питання – ефективність використання паїв. Скільки Ви зараз платите відсотків людям за паї?
– Зараз – вісім, а наступного року плануємо платити 10 відсотків. Більше того, ми постійно надаємо жителям найрізноманітніші послуги. До нас щодня люди звертаються – наприклад, щодо обробітку присадибних ділянок. Все даємо: плуги, культиватори, сівалки, косарки… – усе, що є в нашому підприємстві. І на похоронах допомагаємо. І сміття збираємо… Народні свята завжди відбуваються за нашої участі. Є в селі й футбольна команда, котра досить успішно виступає в міжрайонних змаганнях. Пишаємося нашими хлопцями. Усього й не перелічиш!
– А діти в селі народжуються?
– У нашій школі зараз – 60 дітей. Все-таки молодь у селі залишається. Тобто перспектива у нас є. Аби ж лише нарешті дієво держава підтримала аграріїв.
– Натомість нова влада ліквідувала аграрне міністерство… Як Ви до цього ставитеся?
– Я вважаю, що це – нерозумне рішення… З чого тепер можна отримати найбільший прибуток? З аграрного сектора. То навіщо ж його обезголовлювати? Ще раз наголошую: нам багато не треба – подбайте про доступні кредити, а з рештою ми впораємося. Бо ми увесь світ можемо завалити своєю продукцією! То дехто цього й боїться. У нас же земля – прекрасна, люди – прекрасні, працьовиті.
– Що у вас нового? Як урожай?
– Загалом цей рік – вдалий. Дощики проходили… Врожай – нормальний. І пшеничка давала по 5 тонн з гектара. Овес – теж непоганий. Соняшник ще не збирали, але ж видно, що все гаразд. Вал зерна, порівняно з минулими роками, – один із найбільших. Поки зібрали більше двох із половиною тисяч тонн. Навіщо ж нам отой ажіотаж із ринком землі?.. Та хай спочатку наведуть у державі порядок, щоб усе відбувалося справедливо, прозоро (аби не було корупції), в інтересах простих людей.
– Є і така ідея, щоб землі викупила держава, а потім передала громадам…
– Принаймні держава має бути посередником. І я категорично проти, щоб нашу землю купували іноземці. Це за жодних обставин – неприпустимо! Повинно бути верховенство закону, перед яким усі наші громадяни мають бути рівні.
– Люди в селі задоволені діяльністю і допомогою «Полісся»?
– Трапляється всяке. Але, коли на нас були рейдерські атаки, й зловмисники ходили вечорами по всіх оселях і проводили таку жорстку агітацію, жителі їх не підтримали.
– Рік тому в Кувечичах відкрили меморіал «Спалене село».
– Так, поставили пам’ятний знак – дзвін. Адже наше село дуже постраждало під час другої світової війни. Ця благородна справа об’єднала односельців.
– Я розумію, що у Вас – багато хороших і працелюбних людей. Але когось назвати все-таки можете?
– Авжеж, чудових працівників – дуже багато! Назву наших комбайнерів. Це – Володимир Везовик, Володимир Рак, Євген Баганець, Василь Прокопович Казимир – це легендарний механізатор, місцевий Кулібін – буквально з нічого може виготовити що завгодно! Скажу і про чарівну молодь – наші юні Марійка Голоборода та Настя Бурковець стали призерами всеукраїнських змагань із біатлону.
– Розкажіть, будь ласка, коротко про себе.
– Народився в Кувечичах. Мені 62 роки. За фахом – будівельник: закінчив спочатку училище, потім – індустріально-педагогічний технікум й одразу сюди прийшов, працювати в селі. Хоч мав і направлення з хорошими перспективами. Та дуже захотілося жити вдома, в своєму краї. Був техніком-будівельником. Далі закінчив Полтавський будівельний інститут. А в 2003-му очолив це господарство. У мене – двоє діток і четверо онуків.
– Михайле Михайловичу, про що Ви мрієте?
– Щоб люди в нашому чудовому селі жили гідно. А для цього треба, щоб у нашій владі були не демагоги й лицеміри, а справжні патріоти України, котрі доводять свою любов до рідної держави не якимись пустопорожніми гаслами, а реальними, важливими та дієвими справами для людей. Тобто при владі мають бути такі щирі патріоти та дбайливі господарі.
Спілкувався Сергій Дзюба
