«Ленін тримався за постамент, як воша за кожух» — очевидець
21 лютого 2014 року. Вечір на чернігівському Майдані переставав бути нудним. Народ на взводі, особливо після вчорашньої м’ясорубки на Інституцькій. І доки Майдан проводжав у останню путь своїх героїв під «Плине кача», в Чернігові на площі продовжували політиканство.
Насправді всі були втомлені пафосними промовами і переповіданнями столичних подій, за якими переповідачі здебільшого спостерігали через екран п’ятого каналу. Виступи політиків і старих діячів надихали хіба поодиноких пенсіонерів, більшість же хотіла помсти. Це було єдине на той час відчуття, яке багатьом заважало мислити холодно. Кров бурлила. Один із публічних діячів з імпровізованої сцени застерігав від кровопролиття, але ці заклики вже не стримували нікого. Молодь вирішила діяти.
Частина з нас рушила до “похідного храму” московського патріархату під Катерининською церквою, який у тісних катакомбних колах називали бомжатнею. Коли підійшли, то почули як старші чоловіки переконували агента ФСБ в рясі Алєксандра Лєдового в тому, що намет треба прибрати. Справи з евакуацією московського патріархату пришвидшились після того, як невідомі молоді патріоти почали різати намет. Лєдового врятували бабці і він присягнув Всевишнім, що до вечора 22 лютого звільнить площу під церквою… Так і трапилося.
У той час частина правої молоді, дізнавшись, що пам’ятник Леніну охороняють молоді комсомольці на чолі з тодішнім депутатом від облради Едуардом Шуманом, озброєні черенками від лопат, виступили в напрямку готелю «Україна».Ця стихія розігнала молодих комуністів, забрала черенки і прийнялась за повалення ідола. Процес затягнувся на години. Народ все підтягувався. Ленін тримався за постамент, як воша за кожух.
У цей час площа навколо заповнювалась майданівцями, це був справжній живий організм, де заправляла молодь. Коли ж доставили лебідку, справи пішли на поправку. Зачепивши трос за дерево, ідол нарешті з гулом гепнувся на землю.
Пам’ятаю невимовну радість в очах присутніх, кількох переляканих ментів, яких кинули сюди для охорони громадського порядку.
Того вечора останній ленінець вийшов захищати свого бронзового вождя. І коли ідол впав, нафталіновий комуніст дістав дамський пістолет, намагаючись зайняти оборону. Що він хотів ним зробити? Розстріляти тих, хто перестав боятися смерті? Шкода, що ствол не вдалося забрати собі, це був справжній витвір мистецтва і завдяки законослухняним громадянам дістався він пепеесникам.
У цей же вечір невідомі патріоти розгромлять офіси партії регіонів і комуністів. Останній самозагориться, а частина символіки і документації самознищиться. У полон буде взято майора міліції, який знімав погром на камеру. Після переговорів майора відпустять. До речі, це не перший полонений міліціонер: 25 січня під стінами ОДА затримали, якщо не зраджує пам’ять, цілого підполковника, який підпрацьовував тихарем. Теж відпустили.21 лютого 2014 року увійде в історію як ніч народного гніву, основним рушієм якого стане неформальна націоналістична молодь.
Подальші події на Чернігівщині розгортатимуться масовою ліквідацією більшовицько-окупаційної символіки. У ніч з 21 на 22 лютого групою патріотів з Чернігова було повергнуто ідоли Леніну в селі Лемеші, селищі Козелець та містечку Остер.
Пам’ятай про великі дні нашої Визвольної боротьби.
Згадував семирічні події журналіст і очевидець Віталій Назаренко
