Суддею Печерського суду Єрмічовою ухвалено безпрецедентне в своїй абсурдності рішення про визначення застави (в якості альтернативи триманню під вартою) в розмірі — 90 000 000 грн.
Про це повідомив у своєму дописі соцмережі Фейсбук журналіст Юрій Бутусов.
Нагадаємо, що після масового залишення місць несення служби військовослужбовцями окремої механізованої 155-ї бригади «Анна Київська», кілька військових керівників різного рівня було арештовано, проведено розслідування і матеріали передані до суду.
Печерський районний суд Києва 22 січня арештував Дмитра Рюмшина, колишнього командира 155-ї бригади, яку сформували за підтримки Франції та яка стала відомою через масове СЗЧ. Суд задовольнив клопотання прокурорів і відправив Рюмшина в СІЗО на два місяці. Водночас підозрюваний може вийти під заставу у 90 мільйонів гривень. Зі свого боку захист просив не застосовувати до Рюмшина жодного запобіжного заходу.
Рюмшина підозрюють у бездіяльності військової влади, вчиненої в умовах воєнного стану (частина 4 статті 426 Кримінального кодексу України). Екскомбригу загрожує від семи до десяти років позбавлення волі. Під час обрання йому запобіжного заходу суд задовольнив клопотання прокурорів і закрив засідання. Засідання почалося 21 січня, а закінчилося наступного дня.
Цікаву позицію виклав з цього приводу на своїй сторінці Фейсбук український журналіст. З деякими міркуваннями Бутусова хочемо (якщо хтось ще не читав цього допису) ознайомити наших читачів. Дочитайте, будь ласка, до кінця, адже наприкінці цієї статті — важливе резюме.
Девʼяносто мільйонів у провадженні полковника за підозрою його у неповідомленні Державному бюро розслідувань про факти СЗЧ (самовільне залишення частини).
Девʼяносто мільйонів у злочині без заподіяння наслідків у вигляді шкоди здоровʼю, чи смерті.
Девʼяносто мільйонів у злочині, який не повʼязаний з корупцією і в якому не завдано матеріальних збитків.
Девʼяносто мільйонів у справі, де прокурор Кобець підтверджує факт повідомлення про самовільне залишення частини військовими до ВСП та ОК «Захід».
Факт ігнорування випадків СЗЧ, відсутності реакції чи умисного приховування – не інкримінують!
Інкримінують лише не направлення повідомлень до ДБР.
Інкримінують не направлення повідомлень навіть в період відряджень, попри наявність ТВО на час відряджень.
Інкримінують обовʼязок повідомлень після повернення з відряджень.
Загальна кількість випадків СЗЧ – 630.
Кількість випадків за час перебування командира в частині (не у відрядженні) – 27.
Як наслідок, стверджують про те, що не вживались заходи з пошуку СЗЧшників.
Нагадаю, безпосередньо пошуком займається ВСП, що прямо передбачено профільним законом. ДБР проводить розслідування, а не займається пошуком.
Тоді питання! Якщо заходи з пошуку тих, хто залишив частину, проводить ВСП, а вони не здійснювались, до чого тут Рюмшин?
Ще раз, факт повідомлення Рюмшиним ВСП та ОК «Захід» прокурори підтверджують.
Судом та органами розслідування проігноровані вимоги ст. 59 Статуту, які зобовʼязують повідомляти лише про корупційні правопорушення. СЗЧ не є корупційними діяннями.
Ігнорують вимоги Інструкції з надання доповідей № 604, яка розмежовує повідомлення про СЗЧ (п.21) та про інші кримінальні злочини.
Нагадаю, СЗЧ стає злочином лише по перебігу 3-х днів. Не може бути застосовано вимогу про негайне повідомлення після виявлення. Військовий може бути поза межами строю з багатьох причин, цьому передує відповідна перевірка.
І, як на мене, важливо, ігнорують покази свідків під час засідання, які повідомили: а) обовʼязок повідомлення до ДБР покладено на особу, відповідальну за проведення службового розслідування наказом про розслідування; б) контроль за виконанням цього покладено на начальника …. Тим же наказом. Не на керівника частини. (Для недопущення ризику – без зазначення посад)
Отже, керівником частини повністю було забезпечено виконання порядку таких повідомлень. Прямий обовʼязок у командира частини здійснення таких повідомлень відсутній.
Проігноровано факт того, що правоохоронним органом в системі ЗСУ є ВСП, а не ДБР. І закон покладає прямий обовʼязок повідомлень до ВСП, що власне і випливає зі статутів, профільних законів та диспозиції статті 426 Кримінального кодексу України і було зроблено абсолютно за кожним фактом.
Далі.
Прокурор не просив заставу, як альтернативу в триманні під вартою, відповідно — не обґрунтовував розмір застави.
Вважав, що правопорушенням спричинено смерть осіб, що дає право не визначати заставу.
Абсурд, бо тяжкі наслідки заподіяні злочином у вигляді смерті не інкриміновано.
Суддею Єрмічовою застосовано девʼяносто мільйонів гривень до особи з двома неповнолітніми дітьми, чия дружина — військовослужбовець, ВПО разом із дружиною, батьки пенсіонери на утримані, батько інвалід 1 групи (сліпий повністю), безліч нагород з 2014 року, народні депутати в якості поручителів, у праві власності відсутнє рухоме та нерухоме майно, зарплата 40 000 грн.
На думку Єрмічової, це не непомірна сума застави для полковника.
Резюме.
Справа Рюмшина остання, яка розглядалась в суді із всіх бойових офіцерів зі вчорашнього дня.
Інші офіцери отримали значно менші суми застав, по деяким вже кошти були внесені заставодавцями.
Перспектива внесення застави і за Рюмшина добряче злякала когось, хто поставив справу по 155 ОМБ на контроль.
Не визначити суму застави не дозволяє закон. То чому би її не встановити такою, яка не може бути внесена абсолютно ніким.
З цікавого: ті кому вдалося вийти під заставу, одразу були затримані за новими підозрами у справах розпочатих сьогодні.
У випадку внесення застави і за Рюмшина, така ж доля чекала б і його.