Бойові дівчата з Чернігова пішли всупереч усталених жіночих канонів

У суспільстві за довгі роки склався стереотип, що дівчатка мають займатися танцями, гімнастикою, акробатикою… Проте останнім часом все більше й більше дівчат з’являється у спортивних секціях різних бойових мистецтв. Тхеквондо – олімпійський вид спорту, який стає досить популярним серед дівчат. Адже у тхеквондо забезпечується максимальний захист тіла та безпечність контакту на змаганнях. Дівчата ж, які починають займатися тхеквондо, не лише стрункі та підтягнуті, а ще й можуть захистити себе при необхідності.

Чернігівки Анна Донець і Вікторія Стеченко почали займатися тхеквондо ще восьмирічними. Навіть у юному віці дівчата добилися успіхів і переконують, що це – найкращий вид спорту, незважаючи на травми і іноді тяжкі тренування. А всі досягнення Аліни та Вікторії – це результат наполегливої праці над собою, виснажливих тренувань, постійної самовіддачі та підтримки рідних. 

Анна Донець, 14 років, 6 років займається тхеквондо (коричневий пояс)

Свою спортивну кар’єру Аня розпочала зі спортивних танців з елементами акробатики, ними дівчина займалася три роки. Та коли її тренерка пішла в декретну відпустку, дівчина не захотіла переходити до іншого тренера і полишила танці. Батьки ж запропонували спробувати себе в олімпійському виді спорту – тхеквондо.

«Пам’ятаю, коли я вперше прийшла на тренування, то всі діти були в добоках та з поясом, а я була в звичайному спортивному одязі, – згадує Аня. – І тоді в мене з’явилося величезне бажання також отримати добок і пояс. Я почала тренування і викладалася на всю силу. Дуже допомагала мені тренер Людмила Василівна Лебедева, вона вірила в мене, займалася зі мною. І вже через півроку наполегливих занять я отримала свій перший пояс і право носити добок, а ще – свій перший кубок «Відмінниця атестації 2015 року». В тому ж таки 2015 році відбулися мої перші змагання – на жаль, вони були не дуже результативними. Тоді, не маючи досвіду, я програла більш досвідченим дівчатам. Та це лише розпалило бажання стати кращою, стати першою, і я почала тренуватися ще більше і наполегливіше. Зараз в мене вже темно-коричневий пояс. Взагалі атестація для мене ніколи не була проблемою. Наразі я готуюся до здачі на чорний пояс. Цей етап у моєму спортивному житті є дуже важливим. Його можна порівняти з отриманням свідоцтва про середню освіту. Для мене це є першою сходинкою новому етапі пізнання себе та культури тхеквондо».

Досить скоро постійна робота над собою дала результати. Аня почала вигравати поєдинки, виборювати першості. А вже в 2018 році на своїх перших Всеукраїнських змаганнях «Південна Пальміра», які проходили в Одесі, Аня отримала перемогу у всіх поєдинках і привезла додому золоту медаль.

На змаганнях дівчину завжди підтримує родина, а особливо батько, котрий щиро вірить у свою дівчинку.

«Моїм головним фанатом є мій батько, – усміхається Аня, – і я за це йому дуже вдячна. Тато завжди знає, як підтримати мене у разі поразки і першим вітає при перемозі. Він завжди, якщо є можливість, приїздить подивитися на мої поєдинки. І це додає сил. Мамі теж подобається, чим я займаюсь, адже я завжди в гарній фізичній формі і можу за себе постояти, але вона дуже хвилюється, коли я на доянзі, тому ніколи не дивиться мої бої, а про результат дізнається від батька або від тренера. Мої ж бабусі завжди переживають, щоб я не отримала ніяких серйозних травм, яких, до речі, вже було достатньо. За шість років в мене були і синці, і забої, і переломи, і навіть черепно-мозкова травма. Найважчою травмою для мене став перелом пальця на руці на Чемпіонаті України – саме ця травма тоді не дала мені потрапити у фінал».

Перед кожними змаганнями дівчина дуже багато тренується, а перед початком бою вивчає техніку суперниці. Аня говорить, що ніколи не можна недооцінювати суперника.

«Перед боями я насамперед намагаюся гарно розім’ятися та вивчити тактику своєї суперниці, – говорить Аня. – Коли вже виходжу на доян, то намагаюся ні про що не думати і головне – не хвилюватися. Під час бою завжди треба дослухатися до порад тренера. Спортсмени ж, які за мене вболівають, завжди підказують рахунок та час бою, що теж буває важливо. А все інше залежить тільки від мене: від того, чи правильну тактику я оберу, як розціню суперника».

Мрія – чемпіонат Європи

Наразі Аня продовжує розвиватися і полишати спорт навіть не думає. Більше того, дівчина прагне досягати все більших і більших вершин, удосконалювати свої вміння та навички і зростати як спортсмен.

«У нас цікаві тренування, гарна команда та тренер, – говорить Аня. – Ми дуже часто їздимо на змагання та збори не тільки в Україні, а й за кордон, що дає можливість подорожувати та знайомитися з новими людьми. Чим старше я стаю, тим менше в мене вільного часу. Тому наразі я намагаюся розставляти пріоритети. І поки що тхеквондо в мене на першому місці. Вже майже рік ми працюємо в карантинному режимі, а спортсмену необхідні практика, змагання, тренування. Тому дуже хочеться, щоб ця пандемія нарешті скінчилася і ми повернулися до звичайного плану змагань. Наразі я мрію поїхати на чемпіонат Європи, а для цього потрібно показати гарний результат на Чемпіонаті України».

*** Добок – костюм із легкого полотна, який складається з штанів і сорочки, призначений для занять тхеквондо. 

Віка Стеченко, 13 років, 5 років займається тхеквондо (чорний пояс, 1 пум)

За п’ять років тренувань дівчина вже має 35 медалей і один кубок. Але це лише початок, і в майбутньому Вікторія бачить себе чемпіонкою України. А поки продовжує старанно займатися, щоб як найшвидше втілити в життя свою мрію.

«Я починала займатися танцями, але вони мені не дуже подобалися. Тому коли мені розповіли про техквондо, то я вирішила спробувати себе. Коли я прийшла на перше тренування, мені було складніше, ніж іншим дітям, бо вони вже займалися по декілька місяців. Але незважаючи на всі ці складнощі, мені сподобався цей вид спорту, – розповідає Вікторія. – І я продовжила наполегливо займатися. Мої батьки поставилися спокійно до того, що я обрала саме цей вид спорту. Вони завжди мене підтримують, особливо пишається мною тато – бо, як виявилося, він теж колись займався тхеквондо. Наразі я вже маю чорний пояс, перший дан. Найважче було здавати на цей чорний пояс: я готувалася два роки, і сама атестація була досить складною, напруженою і виснажливою. Взагалі у тхеквондо є 10 кольорових поясів, останній – одинадцятий – чорний, але він ділиться на дани, всього їх дев’ять. Діти, які отримують чорний пояс до 16 років, отримують перший пум, як в мене.

Взагалі тхеквондо – це нелегкий вид спорту, але конкретно виділити те, що мені найважче дається, я не можу, адже люблю те, чим займаюсь.»

Найбільш трепетно дівчина згадує не перші свої змагання, а першу перемогу, першу золоту медаль.

«Моїми першими змаганнями був чемпіонат України, який проходив в Харкові у 2015 році. Там я виступила непогано як для перших в житті змагань, і привезла третє місце, – згадує дівчина. – Але на все життя мені запам’яталося, коли я вперше стала першою за межами Чернігова. Ті відчуття не можна передати словами, і вони залишаться зі мною на все життя».

Насамперед – тренування

Дуже часто спортсменам доводиться обирати між дозвіллям із друзями та тренуванням. Для Вікторії ж вибір очевидний.

«Мені дуже пощастило, бо більшість моїх друзів та товаришів тренуються зі мною. Сьогодні тхеквондо і всі ті, хто зі мною тренується, в тому числі і тренери, стали для мене частиною мого життя, другою родиною, – говорить Віка. – І я вже не уявляю себе без всього цього. Коли я лише починала займатися, то іноді спадало на думку покинути все. Але завдяки моєму першому тренеру Каріні Разумній, її вірі в мене, незважаючи на всі мої невдачі, я все ж не залишила спорт. За це я їй дуже вдячна. Каріна Ігорівна стала для мене прикладом, і я завжди рівняюсь на неї.

Сьогодні тхеквондо допомагає мені по життю. Адже завдяки заняттям я маю гарну фізичну підготовку, витримку, цілеспрямованість. І в будь-якій ситуації я зможу за себе постояти. Адже на тренуваннях нас вчать не лише ударів ногами, але й техніці самооборони, за допомогою якої я зможу вибратися з будь-якого захвату».

Наразі Вікторія разом з іншими спортсменами наполегливо займається, незважаючи на те, що пандемія призупинила всі чемпіонати.

«Зараз ми дуже мало виступаємо на змаганнях через пандемію, але сподіваємося, що вона закінчиться і ми зможемо поїхати на чемпіонат України, – продовжує Вікторія. – Адже я мрію найближчим часом досягти своєї мети: стати першою на чемпіонаті України».

Марія Пучинець, фото героїв статті