Мільйони книжок — у макулатуру: велике «чищення» українських бібліотек та його підводні камені.
Процес оновлення бібліотечних фондів в Україні набув безпрецедентних масштабів. Згідно з останніми даними Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, протягом 2022–2023 років з полиць зникли десятки мільйонів видань. Проте за сухою статистикою ховається гостра дискусія: що саме ми втрачаємо разом із російськомовним контентом і чи не «виплескуємо ми дитину разом із водою»? Поряд з цим зникають не лише російськомовні видання, а й книги українських класиків.
Цифри, що вражають
Статистика вилучення книг демонструє чітку тенденцію до очищення простору від імперського та радянського впливу:
-
2022 рік: списано 12 млн 971 тис. примірників (з них понад 8,6 млн — російською мовою).
-
2023 рік: списано 13 млн 165 тис. примірників (майже 8,8 млн — російською).
Лідери за кількістю вилученої літератури:
-
Вінниччина: вилучила найбільше російськомовних видань (понад 1,1 млн за два роки).
-
Полтавщина: стала абсолютним лідером за загальною кількістю списаних фондів — майже 2 млн книжок за два роки.
Погляд: чи не занадто радикально?
Попри державну політику дерусифікації, у фаховій спільноті та серед читачів виникає чимало запитань щодо механізмів цього процесу. Журналіст та редактор Петро Антоненко ділиться на своїй сторінці у Фейсбук критичними зауваженнями щодо того, як кампанія зі списання виглядає на практиці.
1. Доля світової класики
Велика частина зарубіжної літератури — Гюго, Діккенс, Бальзак, Драйзер — у радянські часи видавалася переважно російською мовою. Часто це якісні багатотомні видання з професійним перекладом та редактурою. Чи варто позбуватися світових шедеврів лише через мову видання, якщо українських аналогів у фондах бібліотек поки що недостатньо?
2. Російська класика vs Політика
Хоча офіційних вказівок списувати абсолютно всю російську класику немає, на практиці такі книги часто опиняються в зоні ризику. Петро Антоненко нагадує про постаті, тісно пов’язані з Україною:
«Чехов та Гоголь мають українське коріння, Бунін перекладав Шевченка. Згідно з нормами, такі автори можуть залишатися у фондах (у книгосховищах), залишаючись доступними для читачів за запитом».
3. Макулатура чи дарунок?
Найбільше обурення викликає метод утилізації. Замість того щоб роздати списані книги охочим або запропонувати їх приватним колекціонерам, мільйони примірників відправляють на переробку як звичайну макулатуру.
4. Небезпека «декомунізації» українських класиків
Найтривожнішим сигналом є факти списання української літератури. Під гасла «декомунізації» подекуди потрапляють твори Олеся Гончара та Михайла Стельмаха. Навіть класики рівня Коцюбинського чи Лесі Українки іноді опиняються під загрозою через суб’єктивне трактування їхньої творчості як «прорадянської».
Замість висновку
Оновлення фондів — процес необхідний. Бібліотеки мають бути сучасними, україномовними та актуальними. Проте важливо, щоб «чищення» не перетворилося на сліпе нищення культурного шару.
Що думають читачі на цю тему? Подаємо кілька коментарів з допису Петра Антоненка у Фейсбук:
«Продукція для бібліотек» – сторінка у Фейсбук:
«Прочитала сьогодні статтю за списання книжок в бібліотеках- цифри мене вразили. В Україні списали мільйони книжок російською мовою…»
Петро Антоненко:
«З цими списаннями жах. Хоч нема такої вказівки списувати всю російськомовну літературу. Адже в радянські часи десь 80 відсотків зарубіжної класики видавалося російською. І гарно видавалися в технічному плані, без тих жахливих ляп, помилок, як видають нині. В бібліотеках 10-15-20-томники Бальзака, Мопассана. Гюго, Діккенса. Драйзера. Більше того, нема вказівки списувати і російську класику. Чехов, Гоголь, Бунін (до речі. перші два – українці, а Бунін тісно пов`язаний життям і творчістю з Україною, перекладав Шевченка) та інші класики залишаються в бібліотеках. Лише не на абонементі, а в книгосховищі, і доступні для видачі читачам. Друге питання: якщо вже списують, то чому в макулатуру? Роздайте охочим. Третє: списують і українську літературу, класику. Таких авторів, як Шевченко, Коцюбинський, Леся Українка, Кобилянська. Мотивації вам наведуть різні. Списують Олеся Гончара, Михайла Стельмаха. Не через дерусифікацію, звісно, а через “декомунізацію”, бо, мовляв. ці наші класики-“прорадянські”».
Alya Vinichenco:
«У нас на гроші від макулатури закуповуються нові українські книги. Роздати охочим – бібліотека не приватна лавка, що хочу, то й роблю».
Ирочка Андрейцива:
«Багато книг вже купили за гроші від макулатури?! В нашому місті ціна за 1 кг 1.50- максимум 2 грн! Навіть тонна макулатури це максимум 2000 грн! Що на них купити можна при цінах сьогодення?»
Петро Антоненко:
«За мішок макулатури ви купите одну книжку, з теперішніми цінами. А дарування саме списаних книг бібліотека може належно оформити, наприклад, для лікарень, центрів соцзахисту, будинків для людей похилого віку тощо. Звісно, кращих книг, класики. А в макулатуру вистачить й інших книг, таких теж вдосталь. Також зараз читачі приносять в бібліотеки власні зайві книги. Там є дещо і в макулатуру».
Лілія Коваленко:
«За мішок макулатури ще і не факт, що вистачить на потрібну книжку. А щодо дарування списаних книг, то, на жаль, немає такого алгоритму дій, щоб це належно оформити. Книжки з бібліотеки – державне майно, гроші. І їх списати, не дотримуючись відповідних правил – вважається злочином».
Петро Антоненко:
«Все можна розумно оформляти. І якісь правила, нормативи можна поліпшувати».
Alya Vinichenco – Петру Антоненку:
«Російською мовою??? Ви відстали від життя. У мене читачі-пенсіонери читають сучасних авторів українською мовою… У мене немає зайвих книг, фонди почищені у 2022 році».
Петро Антоненко – Alya Vinichenco:
«Я ніде не сказав, що читають ЛИШЕ російською. Я сказав, що читають і російською. А Сучукрліт, звісно ж, видають українською».
Alya Vinichenco – Петру Антоненку:
«Ви пропонуєте списані книги дарувати. Повірте, книги навіть українських авторів, де була тема радянського щасливого майбутнього, списані у 2022. Зараз в основному списують непридатну для користування, потроху російських авторів 20 століття, класику, бо, на жаль, з 1991 року у влади не знайшлося грошей для видання книг українською мовою».
Петро Антоненко – Alya Vinichenco:
«Вірю, що саме у ВАШІЙ бібліотеці все списано ще у 2022 році. Але є ще тисячі бібліотек. Та й у вас списання триватиме».
Alya Vinichenco – Петру Антоненку:
«Все списати не можемо – залишаться пусті стелажі. В нас списання планове, щорічно, я списую 100 книг, тому що протягом року отримуємо нові книги»… У 2022 році була директива зверху про списання, і перелік авторів, видань, навіть теми, тому тоді списали по декілька тисяч книг російською мовою»… Заборони для читачів читати російською і видачі читачам книг зарубіжних авторів російською мовою не було. Просто сходіть до бібліотеки, Вам розкажуть. І заодно подаруйте сучасну українську книгу, або класиків, але в сучасному оформленні, бо видання 90-х з жовтими аркушами вже неактуальні».
Петро Антоненко – Alya Vinichenco:
«Гарна пропозиція. Я і дарую. Сподіваюсь, долучаються і небідні бізнесмени, хоча б місцеві підприємці. Та й автори, особливо ваші місцеві, мають дарувати свої книги бібліотекам. А чимало видань не те що 90-х років, а й набагато давніші часто в непоганому стані, бо робилися якісно, на гарному папері».
Лілія Коваленко – Петру Антоненку:
«Ви працюєте в бібліотеці чи бухгалтерії? Якщо ні, то краще не радьте такого, щоб у когось біди не було».
Петро Антоненко – Лілії Коваленко:
«Які всі налякані. Я ж не раджу порушувати правила, інструкції. Просто можна ставити питання про їх оновлення, вони ж не вічні. Щодо списання книжок, там так взагалі чимало того, що називають “рекомендації”. Багато що – на розсуд самих бібліотек. Наприклад, списують чи залишають книги, “згідно можливостей роботи бібліотеки”. А що таке ці “можливості”? Часто це розміри приміщення., наявність площ для роботи і т.д.»
Лілія Коваленко – Петру Антоненку:
«Та хіба мова про можливості чи бажання?! Мова про сам алгоритм списання, про дії й пакет документів, які необхідні для зняття з обліку тих книжок! Те, що Ви пишете просто неможливо документально зробити! А без документа вони не вважаються списаними і залишаються на балансі бібліотеки. Що тут незрозумілого?»
Іванка Сенчук Чурук – Петру Антоненку:
«”роздайте охочим? Охочим до чого? До толерування кацап₴ького , з приправою “какая разніца”? Охочі – ” чемодан, вокзал…”»
Петро Антоненко – Іванка Сенчук Чурук:
«Охочим читати, хай і російською, бо українською за день це не видаси, Бальзака, Гюго, Діккенса, а українською – Шевченка. Коцюбинського, Лесю Українку, Гончара, які теж ідуть у макулатуру. А ви всіх, хто говорить російською, готові відправити в “чемодан, вокзал, Росія”?»
Ніна Кочубей:
«Болюча тема. Деякі книги я купила. На вагу. Якось проґавила “Буранний полустанок” Чингіза Айтматова. Намагаюся не згадувати про це. Проте коли таки згадаю, то дуже прикро й боляче. Просто нестерпно».
Валентина Скорбенко – Петру Антоненку:
«У нас завжди було дуже багато любителів бігти попереду паротягу. Поспішаючи заробити собі бали. А там, хоч вовк траву їж!»
Валентина Самардак – Петру Антоненку:
«Ви все правильно сказали — причому тут класики до сучасної війни?»
Іра Кушка:
«Ну так, а цікаво скільки було надруковано українською мовою за роки Незалежності?»
Світлана Гресь:
«Є зараз прекрасні цікаві книги українською мовою, українських письменників, але ціна їх космічна. Керівництво вважає: не на часі поповнення бібліотечних фондів, тому що війна і кошти можна використовувати на більш необхідні речі, це, наприклад генератори, інвертори і т.д. Але я б сказала, що за останні роки читацька аудиторія значно збільшилася і більшість людей запитують книги українською мовою. Коли вимикали світло по 20 годин на добу, не було зв’язку, інтернету то книгу можна було читати і при ліхтарику. Більшість так і робили. Але ж одна біда — дуже мізерне поповнення фонду».
Galina Korotkova – Світлані Гресь:
«Разрекламированные украинские книги для детей: “Чарівна книга про какашки”, “Детектив Дупка”, “Банда Троль…”. Одни названия уже говорят о многом».
Світлана Філімоненко – Galina Korotkova:
«А в чому проблема? Чи дупки та “какашки” не є частиною світу, в якому росте дитина? Краще хай вона має невроз щодо природних актів і все життя ходить по лікарях? Ох це російське “свободомисліє”».
Світлана Гресь – Galina Korotkova:
«Ні, я не це зовсім мала на увазі. У цьому році отримали “Легенди вільної країни”, “Пес малюк”, “Чому два чоботи пара?”, “Дива в рюкзаку”. Чим ці книги можуть не подобатися?»
Galina Korotkova – Світлана Філімоненко:
«А політика та рф до чого тут? Ви чули, як розмовляє українська молодь? Дупа та какашки – це ще , як кажуть, квіточки, а молодь знає вже багато матюків “покруче”. Але, якщо з дитинства їм за какашки та дупи читати, то вже з 2 років будете чути від діток тільки матюки».
Galina Korotkova – Світлана Гресь:
«Вартість печатних книжок зашкалює, треба через інтернет їх текст розповсюджувати».
