Застосування променевої терапії при не пухлинних захворюваннях
Лікувальне застосування рентгенівського випромінювання доцільне для поверхнево-розташованих новоутворень або при захворюваннях, що не потребують підведення великих доз (не пухлинних).
Про це розповідає лікар з променевої терапії «Чернігівського медичного центру сучасної онкології» Наталія Івашко.
Лікувальний ефект променевого впливу при запальних захворюваннях обумовлений підвищенням проникності судин, яка в початковій стадії запальної реакції призводить до наростання ексудації і значного посилення лімфатичного відтоку, тобто до кращого дренування вогнища запалення.
Завдяки цьому знижується внутрішньотканинний тиск і посилюється венозний кровотік. Надходження в цих умовах імунологічно активних речовин («некрогормони» – продукти розпаду білкових молекул), які посилено поглинаються елементами запального вогнища, супроводжується інтенсивним видаленням із нього токсинів, некротизованих тканин.
Залежно від індивідуальних особливостей реакції організму на дію іонізуючого випромінювання й патологічного агента, що викликає запалення, запальні явища можуть бути ліквідовані без початкового посилення патологічних симптомів (початкові фази запального процесу) або з їх посиленням (загострення процесу). В інших випадках захворювання може прогресувати, і тоді терапевтичний ефект досягається багаторазовим опроміненням (пізнє виліковування).
Знеболювальний ефект при променевій терапії пов’язаний як з прямим впливом радіації на больові нервові закінчення, так і з ослабленням запальних змін.
Загальні принципи променевої терапії не пухлинних захворювань
1. Променеве лікування повинне застосовуватися тільки при точно встановленому діагнозі й за наявності обґрунтованих показань до нього.
2. Променева терапія є методом вибору в тих випадках, коли немає інших методів лікування цього захворювання або коли вона має явні переваги перед іншими способами лікування.
3. Променева терапія не повинна застосовуватися у дітей та підлітків, а також у вагітних жінок.
4. Лікувальний ефект іонізуючого випромінювання багато в чому залежить від стадії розвитку патологічного процесу та методики опромінення хворого. Основною методикою опромінення при не пухлинних захворюваннях є безпосередній вплив на патологічно змінені органи і тканини.
Загальне зовнішнє опромінення при будь-якому не пухлинному захворюванні не застосовується взагалі навіть у малих дозах.
5. Променева терапія повинна проводитися з використанням максимально сприятливих способів опромінення, при яких поглинені в організмі дози були би мінімальними, а життєво важливі органи, а також здорові тканини, що оточують патологічний осередок, – захищеними від дії іонізуючого випромінювання.
6. При променевій терапії не пухлинних захворювань кращих результатів можна досягти при комплексному лікуванні, в поєднанні з іншими способами лікування (хірургічне, антибактеріальне і т. д.).
Комплексне лікування дозволяє іноді при менших променевих навантаженнях отримати оптимальний косметичний і функціональний терапевтичний ефект.
7. При проведенні променевої терапії не пухлинних захворювань необхідні тісний контакт і повне взаєморозуміння лікарів (променевого терапевта й хірурга, невропатолога, дерматолога). Це дозволяє не тільки точно діагностувати захворювання та встановити стадію і поширеність патологічного процесу, а й виробити в кожному конкретному випадку оптимальну схему лікувальних заходів, а також об’єктивно оцінити ефективність лікування, в тому числі і променевого.
Показання до променевої терапії не пухлинних захворювань
Запальні (в тому числі гнійні) патологічні процеси хірургічного профілю: фурункул обличчя, шиї, області шкірних складок і суглобів; карбункул, абсцес, флегмона, гідраденіт, бешихове запалення, панарицій, остеомієліт, тромбофлебіт, парапроктит, паротит та ін.;
Деякі післяопераційні ускладнення: запальний інфільтрат в області рани або по сусідству з нею, постампутаційний больовий синдром, свищі (слинні, панкреатичні, молочні, сечові) та ін.;
Деякі види ранових ускладнень: мляво гранулюючі та інфіковані рани, навколоранові дерматози, остеомієліт дрібних кісток стоп і кистей, свищі вогнепального походження.
Дегенеративно-дистрофічні захворювання кістково-суглобового апарату: деформуючий артроз, спондилоартрит, остеохондроз, шпори й ліктьові бурсити тощо, які супроводжуються реактивним асептичним запаленням м’яких тканин (слизових сумок) і вираженим больовим синдромом.
Наталія Івашко, лікар з променевої терапії
