Заяви лідерів білоруської опозиції викликали неоднозначну реакцію
Нещодавні заяви лідерів білоруської демократичної опозиції, давнього, відомого Зенона Пазняка, і лідерки нинішньої Світлани Тихановської, викликали доволі бурхливу і неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Вони відбивають загалом ставлення до Білорусі, білорусів у середовищі українців.
Звісно, ми, як і весь світ, бачимо і розуміємо, що Білорусь є учасницею агресивної війни Росії проти України. Так само давно зрозуміло, що Білорусь є не просто маріонеткою Росії, а фактично захоплена і керується нею. Білоруський народ поневолений.
Але багато патріотично настроєних українців після двох наших Майданів, після жахіть нинішньої війни не сприймають таку понуру покірність білорусів окупації, їхню участь у війні проти нас.
Говорімо про найновішу спробу білорусів визволитися від московського ярма – останні президентські вибори літа 2020 року. Величезні фальсифікації на користь Лукашенка викликали тоді масові протести білорусів. І все ж, вся та хвиля пішла на спад. Чому не відбувся білоруський Майдан?
Не у виправдання помилок і традиційної, як і для України, подрібненості білоруських демократичних сил, пасивності самих білорусів, варто все ж вказати на ключові відмінності двох країн в сенсі революцій і Майданів. Тому порівняймо особливо з другим нашим Майданом, більш масовим, радикальним, аж до повстання проти проросійського режиму регіоналів.
Цей Майдан мав три основні рушійні сили: громадянське суспільство, політична опозиція, бізнес. Ми дійсно мали активне, пробуджене ще першим Майданом громадянське суспільство, завдяки чому Майданом стала вся Україна. І саме спираючись на цей масовий рух і міг перемогти Майдан.
Але також завдяки фактору політичної опозиції. У нашому парламенті, Верховній Раді України, обраній у 2012 році, була потужна опозиція. Це фракції партій «Батьківщина», «Свобода», УДАР.
Третій фактор – підтримка і участь у Майдані українського бізнесу. Це насамперед малий і середній бізнес, підприємництво. Режим
регіоналів був несумісний з ним. Але він душив і великий капітал, тому цілком природно той теж підтримав Майдан.
Тепер пошукайте ці три фактори в Білорусі. Громадянське суспільство ледве животіє. І в царині політикуму, з його слабенькими партіями. І щодо громадянського сектора, де дійшло до заборони владою Товариства білоруської мови і Спілки письменників.
Парламент Білорусі – це просто філія адміністрації президента.
Не ліпша ситуація і щодо бізнесу в країні. яка всі три десятиліття «роздвоєна» між колишнім соціалізмом, чим дехто й пишається, і зачатками ринку. Все це – щодо величезної різниці двох наших суспільств у спроможності провести Майдан. Але це не знімає резонного обурення українців участю білорусів у війні проти нас.
Петро Антоненко, редактор газети «Світ-інфо»,
спеціально для видання speckor.net
«Розгромна поразка в інформації»
Нещодавно я обговорював з товаришем з Визвольного Руху ситуацію в Білорусі та Україні. Між іншим, колега написав мені: «Маю констатувати, що білоруський напрямок інформаційної війни Україна повністю програла. Розгромна поразка.»
Все правильно. Тільки у мене склалося враження, що українці на цьому білоруському інформаційному фронті взагалі не воювали і, як не дивно, навряд чи розуміють його особливе значення для України. Все віддається на відкуп російській пропаганді, і її перемога тут приголомшлива.
Головний фактор, який стримував маріонетку Лукашенка не піддатися тиску Путіна і не віддавати наказ армії воювати з Україною, – це антивоєнний настрій білорусів і прихильність народу до українців. Сатрап зрозумів, що може фатально втратити владу, бо ні народ, ні армія не хочуть війни з Україною, білоруси не збираються стріляти в українців і гинути за московські імперські інтереси.
З огляду на інтереси російської стратегічної дезінформації та пропаганди (а в нинішньому світі це потужна зброя) потрібно було нейтралізувати цей страх для Лукашенка (прибрати причину), налаштувати білорусів проти України і викликати у них довіру до Росії. Для росіян було дуже важливо зробити українців та білорусів ворогами і посіяти ненависть.
З огляду на інтереси України, українцям в цій ситуації належало інформаційно та пропагандистськи підтримувати прихильну настроєність білорусів до України, націлювати білоруські знання та почуття проти спільного ворога – російського окупанта і зрадника нації Лукашенка (який пустив окупантів у Білорусь).
Прихильність білоруського народу є політичним капіталом для українців та стримуючим фактором проти подальшої агресії Росії. Його треба було зберігати і нарощувати.
На жаль, цей простий факт не був усвідомлений (хоча частина українців це знала). Ініціативу перехопила Москва, працюючи ніби з української сторони.
Серед української політичної спільноти практично (за невеликим винятком) майже не знайшлося осіб, які б послідовно, постійно і публічно пояснювали ситуацію, в якій знаходиться окупована Москвою Білорусь, які терор, репресії та винищення нації там відбуваються, скільки тисяч білорусів сидять в тюрмах з жовтими нашивками політичних на одязі, як їх там катують за те, що вони білоруси, за те, що поставили в мережі «лайк» на підтримку України і т д.
Діючи нібито з української сторони, використовуючи «совок» та агентів, російська пропагандистська атака, професійно опрацьовуючи, захоплюючи та використовуючи маси пробуджених українців, скерувала їх гнів проти білорусів. Мовляв, дивіться: москалі напали на Україну з території Білорусі, з боку Білорусі вони пускають ракети по Україні, а білоруси мовчать, бо вони, мовляв, разом з москалями, бо вони окупанти, бо вони мають нести колективну відповідальність і т. д.
З повним знанням справи скажу: такої дикої ненависті, такої брудної зневаги, такої злостивості, такого низького і несправедливого обзивання і зневаги білоруського народу ще не було в історії. Білоруси це все чують і читають. І треба знати (москалі це фіксують), що образа, несправедлива національна зневага провокує захисну позицію у відповідь, яка швидко не минає.
Водночас автентична російська пропаганда (а це потужна хмара), спрямована на Білорусь з Росії, всіляко поливаючи брудом українців, позитивно відгукується про білорусів, підхвалює їх, демонструє навіть повагу і захоплення. З Москви білорусів не обзивають (хоча думають про них так само, як і про українців). Професійний підхід, мовляв, відчуйте різницю.
А тепер про результат. Згідно з білоруським «незалежним» дослідженням у травні та вересні, соціологічний зріз суспільства показав, що за чотири місяці кількість людей, які співчувають Україні у війні з Росією, зменшилася в Білорусі на 17 відсотків. І при цьому кількість співчуваючих Росії зросла майже на такі ж відсотки. (Зазначу, що це саме той аспект дослідження, якому можна довіряти, адже воно виявляє динаміку опитування, проведеного таким же методом. )
Ось що таке грамотна з одного боку і безграмотно з іншого пропагандистська стратегія в інформаційній війні.
Картина свідчить, що внаслідок успіху російської агентурної пропаганди (яка діє через Україну) поступово збільшується можливість введення білоруської армії у війну РФ з Україною. Тим більше, що інформаційна війна тут триває з повною перевагою росіян. Збільшується також можливість Путіна тиснути на Лукашенка, а Лукашенко знову поволі перестає боятися білоруського народу, бачачи з якою одержимістю українці роблять собі ворогів з білорусів.
Театр абсурду. Але треба визнати: росіяни створили не тільки найстрашнішу в світі ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ-ФСБ, а й найсильнішу у світі та найдієвішу за впливом систему пропаганди та дезінформації. І не рахуватися з цим не можна.
Можна детально уявити, наскільки погане і руйнівне значення мало б для всього регіону Східної Європи залучення Білорусі до війни Росії проти України. Протистояти цьому вже важко, бо багато втрачено, але і українцям (тим, хто розуміє небезпеку поразки в пропаганді), і білорусам, які допомагають Україні, потрібно схаменутися, щоб крок за кроком повертати позиції, дивлячись у майбутнє і розуміючи сенс спільної перемоги над «нагромадженням зла» і злочинами двох бандитів.
Зенон ПАЗНЯК, 9 жовтня 2022 року. (Переклад з білоруської Петра Антоненка)
ДОВІДКОВО. Зено́н Станісла́вович Позня́к (нар.24. 04. 1944, містечко Суботники, Ів`євський район, Гродненська область, Білорусь) – один з лідерів національного відродження, опозиції до проросійського режиму Білорусі, один із засновників «Білоруського Народного Фронту «Відродження», голова Консервативно-Християнської Партії – БНФ. Закінчив Білоруський державний театрально-художній інститут. Працював у закладах культури, науковим співробітником Інституту історії. У 1990 – 1995 рр. – депутат Верховної Ради Білорусі. Брав участь у президентських виборах 1994 року, отримав 12,8 % голосів (3 місце). 1996 року емігрував до США. Автор майже сотні наукових, політичних і культурологічних статей, видав близько десяти книжок і брошур, в тому числі літературні твори. Кандидат наук з мистецтвознавства.
Без вільної України не буде й вільної Білорусі та Європи
Шановний Пане Президенте та український народе! Я звертаюся до вас від імені народу Білорусі.
Українська нація пише не лише свою, але й усесвітню історію боротьби за свободу, демократію, права людини.
Я пишаюся тим, що білоруси воюють з українськими військовими пліч-о-пліч.
Я пишаюся тим, що білоруси беруть участь у партизанському русі, незважаючи на загрозу бути розстріляними. Збирають гуманітарну допомогу, допомагають втікачам, інформують про переміщення російських військових, аби допомагати армії та народу України.
Я вірю, що росія зазнає поразки, а Україна відновить свою територіальну цілісність і захистить свою незалежність. Протягом усього цього часу білоруси будуть поруч з українцями.
Але білоруси – це не лукашенко. лукашенко – ганьба моєї країни. Саме він дозволив із території Білорусі запустити ракети, що уражали українські міста. Він анонсував розгортання спільного угруповання військ із путіним, він допустив перебування на білоруській землі ще більшої кількості російських військ.
Це він і путін втягують нашу державу у війну й безсоромно брешуть, що загроза йде з боку України.
Яке рішення лукашенко озвучить завтра чи післязавтра – невідомо, адже він уже давно не приймає їх, за нього це робить кремль. І саме лукашенко втягував Білорусь у цю петлю та залежність від росії.
Проте ніхто не зможе поневолити білоруський народ.
Ніхто не зможе примусити людей підкорятися диктаторській волі. За нашу спільну з вами свободу від окупантів і диктатури впродовж двох років понад сорок тисяч білорусів пройшли тюрми за божевільними звинуваченнями. Сорок тисяч – це населення цілого міста. Але попри все ми й далі ведемо свою боротьбу.
Ми розуміємо, що білоруси й українці – не вороги. Українці й білоруси воюють на одному боці, з одним і тим же злом.
лукашенко й путін – воєнні злочинці, і тому мають понести відповідальність за тисячі невинних жертв. Білорусь, натомість, має розірвати з росією будь-які воєнні, політичні й економічні зв’язки, які суперечать національним інтересам нашої держави.
Пане Президенте Зеленський, в одному зі своїх звернень ви сказали: «Ми не просимо світ боротися замість нас, ми просимо надати нам допомогу». Білоруси так само не просять боротися замість нас.
Ми пропонуємо Україні й українському народу створити альянс із демократичною Білоруссю. Вести боротьбу разом і підтримувати білоруський опір. Об’єднаний Перехідний Кабінет готовий співпрацювати з Україною і встановлювати дипломатичні та політичні відносини.
Ми готові діяти разом з Україною. Бо без вільної України не буде й вільної Білорусі та Європи. А без вільної Білорусі не може бути й вільної України.
За нашу і вашу свободу!
Слава Украïні!
Жыве Беларусь!
Світлана ТИХАНОВСЬКА, 12. 10. 2022
ДОВІДКОВО. Світлана Георгіївна Тихановська до шлюбу: Пилипчук, (нар.11. 09. 1982, Мікашевичі. Білорусь) – білоруська політична діячка. Закінчила Мікашевицьку середню школу № 2 із золотою медаллю та вступила до Мозирського державного педуніверситету, який закінчила за фахом «вчитель англійської та німецької мов» (перекладач). Після цього жила в Гомелі, працювала перекладачкою англійської мови в різних організаціях, у тому числі в благодійній організації допомоги потерпілим від Чобнобиля. Вийшла заміж за Сергія Тихановського, володіє спільно з ним компаніями ТДВ «Компас» і ТОВ «Веселка Розваг». У 2013 році переїхала до Мінська.
Сергій Тихановський – білоруський опозиціонер, політичний в’язень, блогер та резидент сайту «Миротворець». Після його арешту ї 29 травня 2020 року, Тихановська заявила, що балотуватиметься замість нього на президентських виборах.
14 серпня 2020 року ЦВК Білорусі голосила Олександра Лукашенка переможцем президентських виборів. Тихановська заявила, що набрала від 60 до 70 % голосів та звернулася до західних країн з проханням визнати її переможницею або закликати до повторних виборів.10 вересня 2020 року Сейм Литви визнав Світлану Тихановську законним президентом Білорусі. Співорганізаторка Координаційної ради зі зміни влади в Білорусі.
Зараз Тихановська з дітьми і зі своїми соратниками перебуває в політичній еміграції в Литві.
