«Я вклоняюсь Вам, Воїни Світла!»

Окрушини. ЕПІЗОД

Звичайний весняний день 2014-го. Невеличка чернігівська крамничка на проспекті Перемоги. Вже не пам’ятаю, що купувала. Переді мною розраховувався якийсь молодий чоловік. З його поведінки одразу збагнула, що він глухонімий.

Стою, чекаю, не маю куди поспішати. Хлопець розрахувався і розвернувся, щоб іти. Раптом його погляд «зачепився» за синьо-жовту стрічку на моєму рюкзаку. Несподівано юнак нахилився, якось обережно взяв до рук стрічку, поцілував, а потім приклав руку до серця, дивлячись мені в очі.

Я була заскочена зненацька, схвильована. Наче жаром обпекло. Навіть сльози виступили. Що ж тут незрозуміло: «Україна – в моєму серці!». Хлопець зробив ще один красномовний жест – кидок рукою уявного предмета («коктейль Молотова» – здогадалась я) і вдарив себе у груди. Теж усе зрозуміло без слів.

Я притисла долоні до грудей, дякуючи. Юнак усміхнувся, помахав на прощання рукою і вийшов з крамниці.

Обертаюсь до продавщиці – та витирає сльози. Теж пройняло. Досі жалкую, що не обійняла того майданівця. Де він тепер?

* * *

Сьогодні всі серця і душі

Злились в пориві воєдино.

І ми раптово зрозуміли,

Як сильно любим Україну!

НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Ви зріднились піснями й молитвами,

Поєднались серцями і душами,

Барикадно-вогненними битвами,

Коли діти ставали мужніми.

Кров’ю лицарів волю освячено,

Щоб нарешті країна розквітла.

За найвищим рахунком сплачено.

Я вклоняюсь Вам, Воїни Світла!

Вас геройства зоря не манила,

Та в пекельно-буремний час

Ви у Вічність розправили крила,

Щоб закрити від смерті нас.

ВОЛОНТЕРАМ

Я дякую вам, сестри і брати,

Що маєте такі крилаті душі,

Що з усіма проблемами на «ти»,

Що ваше слово честі непорушне.

За сльози молитовні по ночах,

Які рятують на війні солдата,

Що вмієте долати сум і страх,

І будні перетворювати в свято.

За усмішку й тепло фронтовику

В озлобленому натовпі маршрутки,

За лист на фронт чужому юнаку,

За передачу, зібрану так хутко.

Шкарпеток, рукавичок і шарфів

Сплели вже сотні ваші добрі руки,

А кошики домашніх пиріжків

Допомогли притишить біль розлуки.

За маскхалати, каски і сітки,

Що вберегли чиєсь життя від кулі,

Що нас зріднили почуття й думки,

Що ми нічого і нікого не забули.

Нехай єднають нас любов свята,

Надія, віра й рідна Україна.

І буде невичерпна доброта.

Ми – волонтери, ми – сім’я єдина!

Тетяна ЛЕПЯВКО