«Я заберу твоє життя» і «Голос за дверима» Михася Ткача
До нової книжки відомого українського письменника Михася Ткача, очільника Літературної спілки «Чернігів» та головного редактора журналу «Літературний Чернігів», увійшли художні твори, написані під враженням трагічних подій, що відбуваються на Сході України; спогади з дитячих років, де йдеться про події, долі близьких і рідних людей у часи подвійної окупації.
Всі твори написані неповторним авторським стилем і розповідають про наболіле, те, що найбільше тривожить зараз наших співвітчизників. Ось як щемко закінчується оповідання Михася Ткача «Я заберу твоє життя» про цю жахливу війну на Донбасі:
«Від вибуху Назар ніби похлинувся на останньому слові – і стих… Червона пляма пропалила груди.
Йду з міського саду, в якому ніколи не був. Йду крізь густий багрянець, неначе пливу у хвилях опалого листя. І пам’ять мовчить. В ній немає продовження розповіді – її обірвав осколок міни, що впала на бліндаж… І тепер ніколи не довідаюся, які слова сказав Назар Наді востаннє. Як і ніколи, мабуть, не зустріну цю дівчину, але її високе почуття до мого друга надто зворушує зболене серце і бентежно бринить над Назаровим садом, у сутінках якого, певно, блукає самотня жінка, схожа на русалку, все ще сподіваючись на диво».
А ось як красиво, проникливо починається оповідання «Про що сонце промовляло»:
«Боже, яка то втіха бачити голубе безмежжя осяйним і чистим, коли гуляють у ньому невловимі вітри, біжать невідь куди білі, недоторкані хмарини. Вільно і просторо їм, бо ні початку, ні кінця синій течії. І земля, і дерева, і ми в ній – пливемо у просторі у безмовну вічність.
А як зорі зійдуть, і місяць золоті ріжки встромить у голубе диво, засміється, затче світ своїм сяйвом, невимовно гарно стає у тій недосяжній глибині. Зачарована тою красою земля вмить завмирає, затихає вітер, ховаються хмари – все впадає в диво-сон. І сяють тоді тисячі невідомих сонць, що народжуються повсякчас і гинуть у синій течії.
О синій океан безмежжя, вічна загадка, недосяжна мрія і неперевершена краса! Сині очі наші і синє полум’я думок – все в тобі тоне…».
Водночас це – напрочуд реальні історії з нашого життя, і всі персонажі тих оповідань одразу впізнаванні. Ми бачимо цих людей щодня, спілкуємося, проте зазвичай не звертаємо особливої уваги, слухаємо та не завжди чуємо, пропускаємо повз вуха й очі найсуттєвіше, найдушевніше, найдорожче… Але все це помічає і відчуває чудовий український письменник Михась Ткач!
Також книга містить щоденникові записи автора з 2004 по 2015 рік. І це – теж дуже цікаво! Бо поява комп’ютерів не знищила епістолярного жанру, – гарні, чарівні, зворушливі, щирі листи все-таки пишуться і западають у душу. Як і дивовижні, благословенні рядки зі щоденника Михася Ткача.
Такий світлий смуток великого автора… Прекрасна книга! Дай, Боже, йому здоров’я та наснаги!
Сергій Дзюба
Фото Валерія Сенчука: Зима, м. Чернігів
